Перстень королівни

   Жили колись король з королевою. У них була дуже гарна донька. Коли вона підросла, треба було її видати заміж. Король оголосив:

— Хто забере в моєї доньки перстень, той і буде її чо­ловіком.

   Парубки сушили собі голови, але ні один не міг забрати перстень із пальця королівни. Біда в тому, що король не випускав її з палацу, а коли виходила, тримався її, як реп'ях кожуха.

Одного дня до короля прийшов столяр Федько і сказав:

— Ваша величність, я заберу перстень від королівни.

— Як забереш, то будеш моїм зятем, — відповів король.

   Федько повернувся у село й сказав своєму дядькові, з яким майстрував:

— Допоможіть мені, дядьку, забрати перстень з пальця королівни. Король її нікуди не пускає, тримає під клю­чем. Що порадите?

Дядько думав день, два, три, а відтак сказав:

— Ми гарні майстри. Зробимо великий, як шафа, годинник. Він буде грати на флоярі, коли королівна увійде подивитися яка година.

   Федько разом з дядьком стали до роботи. Не минуло й тижня, як той годинник був готовий. Федько заліз у нього із сопілкою. Дядько закрив його там і повіз годинник продавати.

   На ярмарок навідався король із королівною. Коли дів­чина підійшла близько, Федько побачив її через шпарку і почав грати на сопілці.

— Ой, як гарно грає цей годинник! — сказала королів­на. — Тату, купіть його.

   Король дав купу грошей і забрав годинник до палацу. Слуги занесли його до покою королівни й поставили в куток.

   Здивована дівчина увесь час сиділа перед тим годинником, а Федько грав їй красиво на сопілці. Коли лягла спати, він відімкнув дверці й вибрався до покою. Зняв золотий перстень з пальця королівни і знову — у годинник.

   Другого дня Федько ще пограв, а потім перестав. Коли живіт приростає до хребта, то не дуже будеш дути у со­пілку.

Королівна прибігла до батька:

— З годинником щось сталося — чомусь не хоче грати.

— Хай покличуть майстра, щоб полагодив… — відповів король.

   Слуги пішли й покликали Федькового дядька. А він заб­рав годинник до себе, випустив голодного Федька і зробив так, аби годинник грав уже без людини.

Одного дня король спитав:

— Доню, де твій перстень?

— Не знаю, тату… Мабуть, хтось забрав.

Король видав указ на весь край.

— Хай з'явиться до палацу той, хто зміг забрати пер­стень із пальця королівни. Моя донька стане його жінкою.

   І Федько пішов до королівського палацу. Там відтан­цювали і відзначили весілля.

   А казка йшла через перелазку, і хто її слухав — тому фігів в'язка.

повернутися до: Українські народні казки⇒