Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Петро і меч – гартованець

Петро і меч – гартованець

   Один бідний селянин мав сина Петра. Маленький хлоп­чик бігав, грався з однолітками, а як підріс, то весь час майстрував собі кріси. Його питали, нащо він то робить, а Петро відповідав:

— Хочу бути вояком!

   Тато йому говорив, що треба землю орати, треба сіяти, й не думати про військо, а він не хотів і слухати. Марширу­вав з крісом на плечі й вигукував:

— Раз, два, три! Раз, два, три!

   Не було з ним порядку. Одного разу на дорозі Петра зустрів мудрець. Спитав його:

— Ким ти хочеш бути?

— Вояком!

— Тяжко бути вояком, — відповів мудрець. — Всіляке лихо чекає на тебе.

— Не боюся ніякого лиха! — сказав Петро.

Тоді мудрець каже:

— Коли ти такий вдався, то вдарся об землю, пере­кинься на оленя й піди на схід сонця. Придивися добре, як там бідує військо.

— Що ж, можу піти!

   Петро ударився об землю, перекинувся на оленя й побіг на схід сонця. Дивився, як там зицирують царських вояків на толоках, мало їсти їм дають, а вночі виганяють з касарні на дощ.

Вернувся Петро у село.

— Ну, ким ти хочеш бути? — спитав його мудрець.

— Хочу бути вояком!

Мудрець подумав і порадив:

— Тепер вдарся об землю і перекинься на зайця. Підеш на захід сонця і подивишся, як там маються вояки.

   Петро вдарився об землю, став зайцем і поскакав на захід сонця. Там старші вояків мучили, били гарапниками й казали їм бігати босими по морозі навколо касарні. Вояки, худі й замучені, їли сухий хліб, сьорбали рідку юшку і проклинали свою долю.

Вернувся Петро до мудреця й каже:

— Хочу бути вояком!

Мудрець похитав головою й мовив:

— Коли так, вдарся об землю ще раз, стань орлом і полети на південь. Подивишся, що там робить військо.

   Парубок ударився об землю, перекинувся на орла і по­летів на південь. Тисячі солдатів ішли одні на одних, як чорні хмари: били й убивали, із крісів стріляли, з гар­мат бахкали. Небо затягнулося димом, землею текли кри­ваві ріки. Всюди чулися такі крики, зойки й верески, що волосся на голові щіткою ставало.

Парубок вернувся до мудреця й каже:

— Хочу бути вояком!

Мудрець мовчав. Про щось міркував. Нарешті заго­ворив:

— Виджу, що ти впертий, а я впертих люблю і до­помагаю їм — чим можу. І тобі допоможу. Іди до війська, але знай одне: як важка буде дорога — перекидайся на оленя. Набридне бути оленем — перекидайся на зайця. Не схочеш бути зайцем — перекидайся на орла. Щасливої до­роги, легіню!

— Дякую, добрий чоловіче.

   Попрощався Петро з татом і мамою й вирушив до війська. Але не сидів довго у касарні, бо король виповів війну другому королеві. Військо йшло полями, горами, лісами, потім пливло морем. Раптом король крикнув:

— Стійте! Я забув удома меч – гартованець. Хто при­несе його за три дні, за того віддам свою доньку.

   Все військо завмерло. Потім один молодий князь ви­йшов наперед:

— Хто може тобі принести, світлий королю, як не я?

   Слова князя вкололи в саме серце графа, який дуже не любив його. Граф почервонів і промовив:

— Це державна справа, світлий королю. Тільки я один можу впоратися з нею. Пошли мене.

Нарешті Петро став і каже:

— Я принесу, королю!..

Король поміркував і відповів:

— Ідіть усі троє. Хто принесе меч – гартованець — того буде королівна.

   Князь, граф і Петро вирушили за мечем – гартованцем. Кожен пішов своєю дорогою. Коли віддалилися від війська, Петро вдарився об землю й перекинувся на оленя. Довго біг полями, горами, ярами. Як ноги заболіли, вда­рився об землю і став зайцем. Потім перекинувся на орла. Прилетів до столиці, почав ширяти над королівським палацом. Коли королівна відкрила вікно, він залетів до її покою, вдарився об підлогу і знову став Петром. Поклонив­ся королівні й каже:

— Твій тато забув удома меч – гартованець. Велів, щоб ти мені його дала, бо меч потрібний на війні.

Королівна відповіла:

— Не дам, доки не зробишся таким орлом, як був.

— Коли так, хай буде так, — погодився Петро.

   Вдарився об підлогу й перекинувся на оленя. Королівна висмикнула коло його лівого вуха три волоски. Вдарився об підлогу і перекинувся на зайця. Королівна висмикнула коло його лівого вуха три пучечки пуху. Вдарився об під­логу й перекинувся на орла. Королівна висмикнула з його лівого крила три пір'їнки. Ще раз ударився об підлогу і знову став Петром.

Королівна дала меч – гартованець і сказала хлопцеві:

— Коли закінчиться війна — повертайся до мене.

— Чого? — спитав Петро.

— Я хочу бути твоєю жінкою.

— Ти — гарна дівчина, королівно. Може, повернуся…

   Леґінь поклонився, вирушив у дорогу. Як вийшов у поле, вдарився об землю і став оленем. Довго біг, аж ноги заболіли. Вдарився об землю і став зайцем. Довго скакав і доскакав до моря. На березі вдарився об землю і став орлом. Перелетів море і побачив здалеку королівське військо. Вдарився об землю і знову став солдатом.

   Та не спішив до короля, бо минула тільки одна днина. А був стомлений. Ліг під дубом і заснув.

   Князь, що йшов за мечем – гартованцем, за­блудився в полі. А граф якраз дійшов до дуба. Побачив сплячого Петра, витягнув шаблю і перетяв йому шию. Потім забрав меч – гартованець і поніс королю. Схилив перед ним голову й промовив:

— Я сповнив, світлий королю, твій розказ. Тут маєш меч – гартованець!

— Дякую, графе. Як закінчимо війну, то відгуляємо весілля — моя донька чекає тебе.

   Король виграв війну і вирушив з військом до столиці. На другий день сповістив людей, що його донька віддаєть­ся за графа.

Королівна плаче:

— Не піду за графа, бо то не він приніс меч – гарто­ванець. То був леґінь…

   Тим часом мудрець не забув про впертого Петра. При­йшов до дуба, приклав голову легіня до тулуба і полив ці­лющою водою. Петро ніби прокинувся, глипнув на мудре­ця і проказав:

— Ото добре спав!

— Спав би цілу вічність, якби не я…

— А де меч – гартованець?

— У короля.

— А де король?

— Уже у столиці. Віддає свою доньку за графа, який приніс йому меч – гартованець.

— А я де був?

— Лежав без голови. Граф відрубав її тобі.

— Що я маю робити? — зажурився парубок.

— Біжи до столиці!

   Петро щиро подякував доброму чоловікові, вдарився об землю і перекинувся на оленя. Побіг лісом, як вихор. Коли ноги змучились, вдарився об землю й перекинувся на зай­ця. Поскакав кущами направці. Як задихався уда­рився об землю і став орлом. Полетів, як стріла, просто до столиці, залетів до покою. Там сиділа за столом і пла­кала королівна.

Дівчина взяла три пір'ячка й пішла з орлом до короля.

— О, — сказала, — цей орел прилітав за мечем – гартованцем. Я висмикнула тоді три пір'їнки з його лівого крила.

Орел вдарився об підлогу і став зайцем.

— Цей зайчик теж приходив за мечем – гартованцем. Я висмикнула три пучечки пуху з-за його лівого вуха.

Зайчик ударився об підлогу і перекинувся на оленя.

— І олень приходив за мечем – гартованцем. Я вирвала коло його лівого вуха три волосинки.

   Олень ударився об підлогу і перекинувся на солдата. Петро витягся перед королем:

— Вельможний королю, виконай свою обіцянку…

— Добре, легіню, завтра ваше весілля, — погодився король.

Увечері з'явився мудрець.

— Чому мені допомагаєш, як рідний тато? — спитав його Петро.

— Ну ти є упертий, а я люблю таких легінів.

   На весіллі була сила – силенна гостей. Під час танців великий мудрець розбив мальований горнець, тому при­йшов казочці кінець.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар