Піп і наймит
Піп і наймит
Зустрічає раз один дядько наймита Івана та й каже йому:
— Наймися до мене. Я дам тобі добру плату.
А той йому і каже:
— Я до вас наймусь, поки на печі не заведуться кози. Чи за день, чи за місяць, але за це треба платити сто карбованців.
А дядько йому і каже:
— А як не заведуться весь вік, то й служитимеш?
Він йому відповів:
— Служитиму, але дозвольте мені бігати з поля додому, коли мене дрік кусатиме.
Багач дозволив.
От вони рано запрягли волів з дядьком і поїхали в степ. Той Іван і каже дядькові:
— Ой дядечку, мене дрік кусає!
Він каже:
— Скоріш біжи додому!
Той Іван побіг додому і слухає під вікном. А тітка розмовляє з попом:
— А що буде, як Іван побаче?
Каже:
— Сховаєш мене в телятник.
От Іван кричить:
— Відчиніть!
Тітка та заховала попа в телятник. Він увійшов у хату та каже:
— Ви сидите дома, а бугай уліз між телята…
— Оце ж, — каже тітка, — Боже мій. Я ж тільки що з телятника. Там нема ніякого бугая!
— Ану, світіть, — каже, — тітко, свічку. Засвітила тітка свічку. Іван узяв палицю, і пішов у телятник, і каже:
— Оце наше теля і оце наше теля, а оце не наше. Чого воно сюди заплуталось?
І почав бити попа палицею. Побив він того попа і пішов на степ. От він прийшов на степ, дядькові не признається. Той дядько і питає:
— Де ж ти гуляв, Іване?
А він каже:
— Ой дядьку, хіба мені гульня? Я ледве живий додому дійшов!
От на другий день знов каже:
— Мене дрік кусає!
— Біжи, — каже дядько, — скоріше додому.
Він побіг додому. Підійшов до хати і слухає, що примовляє піп з дядьковою жінкою. Піп і каже:
— Ну, що буде, як Іван побаче? Він мені так набив боки тоді, що я ледве доплівсь.
— Стій! Не журися. Я тебе сховаю на горищі у вовну. Він тебе не знайде там.
Той Іван відчиняє хату і каже:
— Кип'ятіть воду, та ще й багато, відер двоє, а то й троє.
— А нащо це тобі?
— Еге ж! Як не треба? Ви сидите дома, а нічого не знаєте? Скоро міль усю вовну поїсть.
Та тітка накип'ятила води. Каже:
— Наливайте двоє відер.
Набрали двоє відер води кип'яченої, засвітили свічку і лізуть на горище. Той Іван ллє воду і приказує:
— Ой, буде тобі, вража міль, тітчину вовну їсти!
Вилив одне відро, бере і друге. Піп з усіх чотирьох схватився з бочки та не попав на драбину — та в дірку з горища. Іван з горища —та за попом. Тітка – за Івана і придержала його. Прийшов Іван на степ, дядько і питає:
— Де ти ходиш? Може, до дівчат, та не признаєшся?
А Іван і каже:
— Е, ні. В суботу признаюсь.
От на третій вечір пішов Іван знову додому. Став І слухає під вікном. От піп і розмовляє з нею:
— Ти знаєш що: мабуть, я буду йти додому, а ти завтра навариш хорошого обіду, горілки купиш і принесеш мені на степ обідати.
А Іван все це слухає під вікном.
— Я буду, — каже піп, — недалеко села орати, і у мене сірий і білий віл. Ні в кого таких не буде.
І Іван послухав під вікном і пішов собі в степ. Перед обідом пішов до другого табору, до сусіда, та й каже:
— Дайте мені, тітко, сірого платка. — Він перев'язав вола свого сірим платком та й каже дядькові:
— Ну, лягайте спати, а я поорю ще до обіду.
Той дядько ліг спати під возом, а тітка несе попові їсти, та не попала до попа, та попала до свого Івана, робітника, каже:
— Вітаю, Іване!
— Вітаю, — каже, — тітко! О! А чого це ви сюди попали?
— Та оце ж, — каже, — матушка сказала, щоб я понесла священику їсти. Шукала я, шукала я, та ніяк не попаду. Та оце до вас прийшла.
— Ну, ідіть, — каже, — тітко, коло воза з дядьком посидьте, а я понесу йому їсти.
І він узяв, поставив ту їжу у борозні і пішов до священика. Каже:
— Знаєте що, отче? Казали дядько, що прийдуть і сокирою зарубають вас.
— Оце, — каже, — спасибі, Іване, що сказав.
Та й поглядає на Івана, щоб він не бив. Той Іван повернувся від попа до дядька та й каже дядькові:
— Казали священик, щоб ви прийшли з сокирою та наладнали їм букаря.
І той дядько взяв сокиру та іде до священика. Той як побачив, що дядько йде з сокирою, та й почав тікати – і бички покинув. Дядько прийшов до букаря, походив, походив кругом — все справне, а сам собі і думає: «Чого ж священик втік?»
От дядько іде до свого воза. А тітка сидить з Іваном. А Іван уже бреше тітці:
— Ось дивіться, тітко, дядько йде злий – злий, з сокирою, мабуть, вас зарубає!
Та тітка схватилась з-під воза і тікати додому. Дядько питає:
— Чого то тітка побігла, наче ошпарина?
— Та то ж, — каже, — в селі горить ваша хата, а вона побігла тушити.
Той дядько сокиру не покинув та й побіг за тіткою. Тітка, як оглянеться, що дядько біжить.
— Ой, — каже, — битиме мене!
Та як упаде. А дядько добігає. Так вона куди там! В ліс сховалась. А дядько побіг у село. Іван слідом за дядьком. Поки дядько ставок обминув, а Іван скинув штани та перебрів. Прийшов до лісу, де високий дуб стояв. Виліз на дуба, закутався у лозу і дожидає. От дивиться: дядько побіг. Позаду тітка біжить. Прибігла до того дуба та й каже:
— Люди старі казали, що на оцім дубі Бог сидить. – І каже: — Божечку, Божечку, чим би їх потруїть? — це про Івана і свого чоловіка.
А Іван з дуба обзивається, будто би Бог.
— Хорошим, — каже, — м'ясом, та кісілем, та варениками, та горілкою, та огірками солоними.
— А од чого ж вони будуть труїться?
А Іван з дуба:
— Од м'яса поніміють, од кісілю посліпнуть, од вареників поглухнуть, а од горілки не встануть, а од огірків, — каже — полопаються.
— Ну, — каже, — спасибі, Боженьку, спасибі!
А Бог:
— Спасибі, спасибі!
Той Іван зліз з дуба і пішов на табір. От дивиться — дядько іде.
— Ти ж, — каже, — Іване, казав, що хата горіла.
— Та то, мабуть, вихор замів, а мені здалося, що ваша хата горить.
От на вечір Іван каже:
— Буду йти додому.
Той дядько каже:
— Візьми волів та й поїдеш.
Той Іван запріг у передок, прив'язав цеп довгий – довгий. Дядько і питає:
— Нащо ти цеп взяв?
— Так мене, — каже, — коло лісу часто дівка лякає, а я її хочу зачепить цепом та й притягти до вас.
От той Іван приїжджає додому. Спинив волів потихеньку і слухає під вікном. От той піп і каже: Ну так що, Ганно?
— Еге! — каже. — Отче, не журіться. Я молилась Богу, так Бог сказав мені, чим їх потруїть. А піп і каже:
— Ой, заживемо, Ганно!
От той Іван:
— Тпр, гов! — будто він тільки що приїхав.
А піп і каже:
— Ой, куди ти мене сховаєш?
— В ящик, де попіл.
А у них кожну суботу тільки вивозили попіл. Закон такий був. Заховала попа, вийшла і каже:
— Чого це ти, Іване, приїхав?
— Оце ж я приїхав того: солонець на ниві завівся, так я хочу взяти ящик з попелом і посипати ниву, бо завтра субота, щоб раніш пошабашить.
— Ну, лягай, — каже, — засни, а зранку і поїдеш.
— Та ні! — каже. — Буду зараз. Давайте ключ від ящика.
— Та я і ключ загубила.
— Давайте, давайте!
Дала ключ, Іван і виносить ящик. Прив'язав далеко – далеко цепом від передка той ящик і каже:
— Гей, поїхали!
Котиться ящик ззаду, а піп перекидається в ньому. От він з гори та на гору, з гори та на гору, а піп кричить у ящику. І хотів до дядька відвезти попа, а туман накотив, і він заблудив. От тоді зустріває пан Івана.
— Що це ти, — каже, — везеш у ящику?
— Оце ж, паночку, піймав чорта.
— Невже? Покажи ж, який він.
— Ви злякаєтесь.
— Ні, — каже, — я стану з сокирою і зразу уб'ю, як вискочить.
Той як відкрив ящик, піп як вискочить, пан як закричить:
— Караул! — і сокиру загубив, злякався.
От той Іван приїжджає до табору та й каже дядькові:
— Ну, — каже, — дядьку, оце сьогодні нам кінець життя.
Той дядько з ляку:
— А чого ж це так?
— Нас, — каже, — буде жінка з попом труїть. Ну, запрягайте воли, дядьку, будемо їхати додому.
Той дядько запрягає воли, сідають і їдуть додому. От приїжджають вони додому, а жінка:
— Скоріше, скоріше, чоловіче, в хату. Я вже й обідати вам наготовила. Сама і волам дам.
Іван і каже:
— Ну, беріть же, дядьку, мішалку добру в хату, і я візьму собі.
От вони увійшли в хату, поставили мішалки в кочерги і посідали за стіл. А піп сидить під ліжком, дивиться, як будуть труїться. От вони їдять м'ясо, а жінка питає:
— Ще вам?
Вони, немов поніміли, мурчать.
— О, — каже, — слава Богу, вже і поніміли.
А священик виглядає з-під ліжка.
— Став швидше кісель, щоб посліпли і нічого не бачили.
Вона їм поставила кіселю.
— Став, — каже, — швидше вареники, Щоб поглухли.
Вона поставила і вареники.
— Став, — каже, — швидше горілку та огірки.
Як випили горілку, а огірки під себе — подавили, ніби полопались. От той священик вискочив з-під ліжка.
— Слава Богу, вже нема їх!
І почали танцювати, плигати з жінкою з радощів. З долівки — на піч, а з печі – додолу і мекають по-козячому, а Іван і каже дядькові:
— Вставайте, дядьку, вже кози завелись! От вони встали і давай бити попа…