Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Піп, наймит і пес Муцик

Піп, наймит і пес Муцик

   Бідний наймит Олекса служив у попа. А піп залицявся до його вродливої жінки. Признається вона чоловікові про цей клопіт.

   Цілий день Олекса думав, як помститися попові, й надумав. Приходить до нього й каже:

— Отче, а ви знаєте, що я чув?

— Що ти чув?

— У місті є такий вчитель, що псів учить писа­ти, читати й говорити.

Піп аж усміхнувся:

— Невже мого Муцика навчив би писати?

— Навчить.

— То вже веди.

   Бере наймит Муцика, виводить за село, жердинкою по голові та й убив. Закопав під дубом, сам виспався й повернувся назад до попа.

— Відвів, Олексо, Муцика?

— Відвів, отче. Але вчитель сказав заплатити за науку тисячу карбованців.

— Ого, багато.

— Отче, тепер дамо лише половину, а решту пізні­ше, зате пса мудрого будете мати.

   Піп подумав собі: «Скільки я на дурняк грошей зі­брав, та й ще зберу, можна заплатити».

Несе наймит гроші, але не до вчителя, а додому.

   Кожен раз, як щось треба йому своє зробити, то каже, що йде Муцика провідати. Піп ще й даруночок псові передає. Колись-не-колись питає:

— Олексо, а як там мій Муцик?

— Ой отче, та він не лише вміє писати, а й говори­ти по-латинськи навчився.

   Тепер щотижня ходить Олекса до пса. Щосуботи піп кличе наймита й допитується:

— А як тепер Муцик?

— Ой, ой отче, як пес змудрів! Я прийшов, а він зі мною привітався і просив вам уклін передати. Все знає, що у нашому селі діється, й про вас дещо сказав.

— А що сказав?

— Та я не можу вам говорити. Як його приведу, то самі запитаєте.

— А може, поїхати до нього?

— Отче, не можна. Пес з радості може забути все, чому навчився. Казав учитель, щоб через тиждень його забрати, так що готуйте гроші.

   У суботу бере наймит п'ятсот карбованців, а піп дає ще сотку, аби вчителя й Муцика в ресторан повести. Каже наймит:

— Отче, ви дуже мудрі й щирі. Треба їх почастува­ти.

Має Олекса шістсот карбованців у кишені і йде до­дому.

   Повертається наймит увечері до попа  без  нічого, став коло дверей і мовчить.

— Олексо, де мій Муцик?

— Отче, продам хату, продам корову й заплачу вам – у два рази більше за пса, але я не міг наруги стерпіти й убив його.

— Та за що?

— Пішли ми з ним та учителем до ресторану, ви­пили, а по дорозі Муцик мені каже: «Добре, що ти забрав мене додому. Я мушу всім людям розповісти, що наш піп ходить до твоєї жінки, а ти не знаєш». І ще почав перераховувати, куди ви ходили. Каже: «Я і архієпископові про все напишу». Я розізлився і як дав йому, то Муцик лише ніжки протягнув. Він хотів мене з жінкою розлучити. Ходіть, отче, хай вам пока­жу, де він закопаний. То скільки вам заплатити за шкоду?

— Не треба нічого платити. На тобі ще п'ятсот карбованців за те, що ти добру справу зробив.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар