Піп та селянин

   Був один бідний чоловік, а мав велику сім'ю. Раз лиш на казанні вчув, як піп звертається до людей:

— Люди мої, громадо, принесіть на Боже, хто що може, і Господь нагородить вас сторицею.

Дома чоловік каже своїй жінці:

— Небого, маємо багато діток, а живемо бідно. Отець духовний у церкві виголосив, що хто дасть на Боже, того Господь нагородить сторицею… Може би, щось понести?

— Чоловіче, ти здурів? Таж у нас лиш одна корова на господарці. Ані овечок, ані свині.

— Мовчи… Бог нам заплатить, а отець духовний нас похвалить!

   Повів селянин корову на попівське обійстя. Піп за­писав у церковну книжку. І корівка ходить пастись разом із попівськими коровами.

   Раз пастух на толоці заснув, а худоба заблудила… Селянська корова попрямувала до свого старого господаря й повела за собою й попівські. Чоловік зрадів:

— Ну, жінко, ти не вірила, що ми будемо нагоро­джені. Дивись: наша корівка привела ще десять.

А жінка лише головою покрутила:

— Дурний тебе піп хрестив. Від тебе їх ще сьогодні заберуть. Тільки лиш довідається піп.

І раз лиш почали слуги шукати корів.

— Ану, погляньте до того селянина, — порадив піп, — може, його корова повела й наших…

   Пішли до нього, а корови й справді тут. Але селя­нин не дає. Тоді прийшов сам піп…

— Що ти, Василю, вчинив?

— Нічого. То мене Господь нагородив.

— Недобре, Василю, робиш! Ти чужі корови при­своїв.

— Як чужі? Хіба ви, отче, з казальниці неправду говорили? Це ви своє слово не держите?

   Зажурився піп… Думає собі: сміх буде, перед наро­дом стану брехачем, коли Василь почне всім говорити.

— Слухай, Василю, не мухлюй… Одну корову собі бери, а інші віддай.

— Я не мухлюю, отче… Як вам дуже жаль, беріть собі ви одну…

І піл мусив піти геть.

Чоловік загаздувався. І ще й тепер ґаздує, якщо не вмер.

повернутися до: Українські народні казки⇒