Піп – знахар

   Були бідний священик та дяк. Прийшли великодні свята, а вони не мали й паски. Та й прийшов дяк до священика і каже:

— Ми так церкві служимо вірно, а такі бідні, що не маємо навіть паски?

— Що ж я тут пораджу? — каже священик.

— Нехай священик буде за ворожбита, а я буду красти!

   Пішов дяк до одного пана і вкрав бугая. А як вів із стайні, то взув бугая на всі чотири ноги у чоботи, щоб сліду не було. Та й завів його в ліс, припнув межи потоками на снозі, а сам пішов до священика і роз­повів йому, де того бика припнув, аби священик знав воро­жити. Та й тоді пішов до того пана, бо пан дуже шукав за бугаєм, дуже переживав й казав:

— Якби мені хто того бугая знайшов, зараз би дав сотку!

Тоді дяк каже:

— У нашім селі є священик. Він знає добре ворожити. То, може, він вам знайде бика.

   Пан поїхав до священика, а священик йому сказав, що злодії бика вкрали, але їх день захопив, то не могли з ним далі йти і в лісі на снозі припнули. Зараз же слуги пішли і бугая найшли в лісі на тім місці, де священик казав. Пан – дідич вийняв сотку і дав священику: тепер вже є свята!

   А дяк пішов знов до другого пана і вкрав воли. Відвів десь у потік, припнув, а потому священику те розповів. Сам пішов до того пана та й каже, що в тім селі є священик, дуже великий ворожбит — все знає. Та й пан поїхав до священика, священик йому сказав, де воли, та й слуги волів знайшли. Знову той пан дав сотку священику.

   А у якогось третього пана вже самі слуги вкрали золотий перстень. Пан довідався, що той священик такий ворожбит, і зараз послав по нього.

— Як мені, — каже, — не скажеш, де той перстень, то страчу тебе!

Священик каже:

— Як я можу знати, де твій перстень? Ніби я його вкрав?

   Тоді пан закрив священика до в'язниці. Прийшла ніч — запіяв півень перший раз; слуга схопився — що там священик робить? А священик каже:

— А Господи, вже перший!

   Він так сказав про півня, але слуга дуже налякався, бо гадав, що то священик на нього каже. Запіяв півень дру­гий раз. Тоді другий слуга схопився — слухає під двери­ма, священик каже:

— Господи, вже другий!

   На той час запіяв півень третій раз. Тоді вже третій слуга зібрався, слухає. А священик каже:

— А Господи, вже третій!

   Ті три слуги пішли тоді священика просити, щоб він на них не доклав, що то вони перстень украли. Дали йому трохи грошей щоб не доклав. Тоді їм

священик каже:

— Не скажу, але заліпіть той перстень у тісто і киньте межи індики, а котрий індик з'їсть, щоб мені розказали який!

   І з'їв індик чорний, що біле крило мав, то ті слуги священику розказали. Зранку священик сказав пану:

— Я знаю, де перстень! Служниця вимела його зі сміттям надвір, а чорний індик з білим крилом з'їв його!

   Зарізали того індика та й найшли перстень. Тоді пан взяв, кинув косу в криницю та й каже до священика:

— Коли ти такий великий ворожбит, то скажи, що я кинув у криницю?

— О, то вже попала коса на камінь! — каже священик — гадав собі, що тут уже його смерть буде. Але пан дав йому ще й другу сотку за те, що так добре відгадав.

   Пан піймав цвіркуна і положив під обрус на стіл. Та й каже до священика:

— Ще відгадай мені, що тут є?

І священик каже:

— Ой, цвіркунчику, цвіркунчику, тож бо ти упав у руки катів! — так на себе.

   А пан почув те «цвіркунчику» та й зачудувався, що він так усе знає. Дав йому третю сотку та й каже:

— Іди вже геть від мене, ти би від мене все панство забрав!

Тоді вже мали добрий Великдень і священик, і дяк.

повернутися до: Українські народні казки⇒