Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Помста над ченцями

Помста над ченцями

   У місті Мукачеві в одного худобного чоловіка була дуже красива жінка. Ченці дуже б раді взяти її за возлюблену, та кожний із нею говорив, якщо буде йому за возлюблену, тоді дасть їй сто срібних. А вона розказала своєму чоловіку. А той їй сказав, аби розказала кожному, щоб прийшов увечір до неї, бо її чоловік піде у млин. Та щоб розказала кожному окремо аби один за другого не знав, що піде туди. Та щоб одному розказала, щоби прийшов о сьомій годині, а другому — о вось­мій, а третьому — о дев'ятій і так далі по порядку кожно­му, аби ішли через годину один за другим.

   А її чоловік викопав за сінешніми дверима глибоку яму, таку, аби хватило на дванадцять ченців. Та яма була зверху вузька, а внизу широка.

   Увечері чоловік узяв батіг пішов надвір та сховався за хижу. А жінці сказав:

— Як чернець прийде, то щоб відлічив тобі сто срібних на стіл, а я буду позирати з двору. А тоді лусну у батіг та скажу: «Ві-во-га!» А ти ченцеві скажи: «Ідіть, пане, за сінешні двері, там сховайтеся, поки чоловік до хижі прийде. А ви, пане, підете потім із-за дверей, як чоловік буде в хижі».

   І так сталося усе, як чоловік сказав. Перший чернець пішов за двері і там геть загримів у яму. Та стояв у ямі, бо вийти з неї не може: яма була глибока. А чоловік знову пішов із батогом за хижу і сховався. А як прийшов другий чернець, та й той відлічив сто срібних на стіл. Ледве встиг вилічити, а чоловік луснув у батіг коло вікна та й каже: «Ві-во-га!» А чернець каже:

— Де я тепер дінуся?

Жінка йому каже:

— Ідіть, пане, за сінешні двері, там сховайтеся, поки чоловік до хижі прийде, а потім звідти підете геть, як чоловік буде в хижі.

   Той пішов за двері та й упав до того ченця у яму. А всіх ченців було в монастирі дванадцять. То котрий туди уночі прийшов, кожен відлічив гроші й ховався за двері, й кожен там зостався за дверима у ямі до ранку. А зранку чоловік напхав у ту яму соломи, полив нафтою та запалив, а звер­ху закладкою із воза заклав яму. Ченці там задушилися, та стояли просто, бо падати нікуди — лиш стояти можна було.

   А вранці до того чоловіка дали одного гусара на ночівлю. Той гусар каже:

— Господарю, я у вас буду квартирувати.

А чоловік йому каже:

— У мене не будеш квартирувати, бо у мене вночі чорт ходить під хижею.

А гусар каже:

— Якби тільки прийшов, коли я тут буду.

   Увечері дали гусарові, аби коло стола вечеряв, а чоловік взяв мотузку та одного ченця витяг із ями, притулив коло вікна знадвору. А сам прийшов до хижі, сів на стілець та говорив із гусаром, доки той вечеряв, а потім каже йому:

— Уже щось позирає крізь вікно!

   І гусар вхопив із клинка шаблю та вибіг, та швак у шию тому ченцеві.

— Ну, чоловіче, не буде більше лякати, бо я йому голову відтяв, — став гукати гусар. Потім каже: — Де його діти?

— Понесіть його, пане та киньте з моста у воду.

   Гусар взяв ченця на плечі та й поніс. А варта зустріла його та й питає:

— Хто це?

— Я чорт! Несу ченця у воду.

   Варта злякалася. Але доки він ніс того у воду та кинув, чоловік витяг другого ченця з ями та поклав за вікном знадвору. Прийшов гусар у двір, а той стоїть біля вікна. Гусар думав, що це той, якого він кинув у воду, та й каже:

— Ти скоріше прийшов, як я?

   І відтяв йому голову знову. Але до хижі вже не йшов, лиш знову взяв ченця на плечі та несе його до річки. А варта знов його побачила та й каже:

— Хто там?

— Я чорт.

— Що там несеш?

— Несу ченця у воду.

   Тоді варта пішла у монастир розбудити ченців, що чорт їх поносить у воду. А ченців не було вже, коли варта хотіла їх розбудити. Пішла варта до ігумена та сказала: Пане, вставайте та йдіть кудись геть, бо ченців уже нема!

А ігумен каже:

— Та де вони?

   У воді вже, бо чорт їх поносив у воду; ми бачили. Тоді ігумен устав та сів на коня та й утік У місто до Мукачева. А той гусар уже ніс дванадцятого ченця у воду та й кинув його з моста. Іде геть. Чує він щось на мості дубонить. Оглянувся, а там на коні чернець – ігумен. Схопив гусар коня.

— Стій, — каже, — ти на коні бігаєш, тому все швидше до хати приходиш чим я. Тепер коня порубаю та й тебе.

Та порубав і коня, й ігумена і скинув у воду.

— Ну, — каже, — тепер ти не будеш мати на чім бігати.

Прийшов гусар додому на квартиру до того чоловіка.

А той йому каже:

— Де ви, пане – гусаре, так довго були, я вас ходив шукати. Гадав, що вас, пане, кинув чорт у воду.

А гусар каже:

— Дайте мені, чоловіче, спокій, ніс я його дванадцять раз у воду, а він усе швидше був під хижею, як я. Та я гадав, чому він скоріше дома, чим я. А він на коні бігав. Потім я і коня порубав, і його та кинув у воду — більше не буде лякати ніколи.

   Тому чоловіку зосталися ті дванадцять соток срібних, тепер ченці збирають малих хлопців та учать на ченців. Якщо чорт поносить старих ченців, щоб малі научилися, зосталися замість старших.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар