Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Посланець зятем

Посланець зятем

   Був один купець, а він був багач. Але раз їхав він десь у дорогу, мабуть, на ярмарок, та й застала його ніч на полі. Але побачили слуги млин та й кажуть, що нема деінде ночувати, лише хіба в тім млині. А купець:

— Та що робити, коли нема деінде, то треба би тут ночувати, тільки б приймили.

   Ну, пішли слуги та й просять мельника, аби їх приймив на ніч, ну він і приймив. Але мельничка була вагітна. Там була у мельника якась колиба, та до неї завели худобу, а слуги пішли до хати, та й мельник кличе і купця до хати, бо зима. Але купець як довідався, що мельнич­ка вагітна, та й не хотів іти до хати. Каже: «Я буду тут, перед хатою».

   Ну, наклали йому вогонь, та й він сів собі коло тої ватри, та й дрімає сидячи. Але вночі дивить­ся, а то надлетіли два золоті птахи та й кажуть:

— От у цього мельника вродився хлопець.

   А в того купця – багача є дівчинка (птахи говорили), та вона буде жінкою цього хлопця. Купець почув, що то вони за нього говорять, та й подумав собі: «А де ж то може бути, я такий багач, такий пан віддав би свою доньку за сина такого жебрака — це пусте». Ну вже він якось по гіркій біді пересидів під хатою ніч та й зранку поїхав собі.

   Мельник взяв та, як той хлопець підріс, дав його до школи. А купець собі байдуже і забув за то, що птахи казали. Але якось в сімнадцять чи в вісімнадцять років сталося знов тому купцеві їхати тою самою дорогою, та й знов його застала ніч, і він заїхав до мельника вже ніби до знайомого.

   Мельник приймав його на ніч та й щось зговорили­ся А мельник каже:

— Це той хлопець, що тої ночі уродив­ся як ви у мене ночували.

   Купець дивиться, а то такий гарний панич, і він нагадав собі те, що ті птахи казали, та й думає собі: «Від чого біда, може, то так би і було, якби тому не спротивився. Але я не допущу, щоб то так було». Та й зачав роздумувати, що щось ніби дома забув жінці сказати та й ніби хоче посилати слугу. Але знов собі думає, що не має коли на слугу чекати, поки вернеться з дому, а без слуги недобре йому їхати. Мельник побачив, що він так думає, та й каже:

— Напишіть до жінки, що треба, а мій хлопець понесе. Він однаково не має тепер такої роботи.

   А купцеві й того тільки треба було, сів та й написав, запечатав та й дав тому мельниковому хлопцеві, і хлопець поніс. А він поїхав собі, куди мав їхати. Він написав до жінки: «Прошу тебе, моя кохана, люба жіночко, цей хлопець – панич, що цей лист тобі принесе, має бути нашим зятем. Якби його десь там так сховала, щоби й вістка за нього пропала».

   А той мельників син несе те письмо, але дуже сонце припекло, він змучився та зігрівся, та й ліг під корч в холод, щоби трохи відпочити, та й заснув. Ішли тою дорогою якісь два паничі, його товариші з школи, впізнали його та й кажуть:

— Дивись мельників син спить під корчем, ку­ди ж іде він?

   Та й підійшли до нього, щоби запитати, куди йде. Дивляться, а він має письмо, та й кажуть:

— Іде десь із письмом. Ану прочитаймо, що в тім письмі стоїть.

Взяли розпечатали та й прочитали, і кажуть:

— Шкода його, щоби так загинув. Взяли черкнули сірником та й то письмо спалили, та й написали: «Прошу тебе, моя кохана, люба жіночко, щоб сказала цьому паничеві, що тобі це письмо при­несе, скроїти гарну, делікатну одежу та й покупила все, що має бути, та й щоби він обвінчався з нашою донькою, поки я додому повернуся». Запечатали та й по­клали там, де то письмо стояло, та й пішли собі. А він, той мельників син, незадовго пробудився, взяв письмо та й поніс.

   Ну приніс він до жінки того купця, а вона розпеча­тала та й прочитала. Зараз послала одних слуг за сукном купувати, а других по кравцях і всюди, куди треба було. Посправляла тому мельниковому синові все, що треба було: і одяг, і капелюх, і чоботи, вбрала його від ніг до голови. Та й ще поки купець повернувся, обвінчала з донькою.

   А той купець пробув в дорозі, може, три, а може, чотири тижні — раз ввечері приїхав до­дому, відкриває двері та дивиться. А той мельників син сидить з його донькою за столом та й вечеряють. Він до жінки:

— А ти що зробила?

Вона каже:

— Як що? То, що ти хотів. Обвінчала того панича з нашою донькою.

Він каже:

— А де ж я так хотів? Тебе засліпило чи що?

Вона пішла та й принесла йому письмо, та й по­казала.

   Він прочитав та й так задивувався, що йому з дива не могло зійти, як то так зробитися могло, що він написав інакше, а тепер інакше знов і сам читає, та й каже:

— Ото лихо, чи я здурів чи що?

Вже змушений був того мельникового сина приймити за зятя.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар