Правда і кривда

   Було два брати — один бідний, а другий багач. Та й той бідний зложив собі двадцять карбованців і йде на торг бички купувати. А багач як вчув і собі каже:

— І я піду з тобою, брате!

   Та й пішли вони до міста на торг. По дорозі той багач каже до бідного:

— Тепер, брате, ти все, що треба, плати, а назад я буду платити!

   Та й бідний платив і за себе, і за брата. Як прийшли до міста, купив собі бідний бичків, але вже йому нічого не лишилося — ані копійки. А багач не купив нічого. Ідуть обидва назад додому. Та за якийсь час бідний каже:

— Ну, брате, тепер ти маєш платити: давай мені їсти, бо я вже голодний дуже!

— Е, ще не час, йдемо далі! — каже той.

— Та що ж? Я, брате, не можу вже і йти, так зго­лоднів!

А багач тоді каже так:

— Дай одно око вийняти, тоді дам тобі хліба!

   Ну, бідний був дуже голодний і дав око. Як уже той хліб з'їв, ішов з милю, а потому каже:

— Дай мені ще хліба, бо я не можу іти!

— Дай друге око вийняти, то дам!

   Та й вийняв йому друге око і знов йому дав шматок хліба. Тоді завів його під дерево і каже:

— Тут сиди, то люди, що йтимуть дорогою, будуть тобі давати хліба, то ти будеш так жити!

І там його лишив, а його бички забрав і пішов до дому.

   Сидить бідний під деревом — ані рушитися не може, бо сліпий. Аж о дванадцятій годині ночі надлетіло три птахи — вірли, що їх було таких на цілий світ тільки три. Як ті птахи посідали на дерево, то дерево аж стряслося. І взялися птахи радитися. Один каже:

— У моїй стороні зле чути: брат братові за два шматки хліба вийняв очі. Але якби він поліз за межу і потер собі тою росою очі, потому так за другу межу і за третю, то знов би побачив, як перше!

— Ой, у моїй стороні, — каже другий птах, — також зле чути: на ціле місто одна криниця була, а тепер замулилася геть, люди гинуть без води, як мухи. А в криницю залізла жаба і заткала воду. Якби такий найшов­ся, аби ту жабу витягнув, то би так вода хлюпала, аж понад верх!

— І в моїй стороні, — каже третій птах, — недобре чути: цісарева дочка дуже хвора, то вже лікарі зо всіх світів з'їжджаються, ніхто не може їй порадити. Але там є така порхавка під пічкою. То якби ту пічку розвалити, а порхавку звідти вийняти, висушити і дати їй випити, то вона стала б здорова!

Так ті птахи порадилися й полетіли знову в світ.

   А той там все слухає під деревом, але тихенько сидить, не рухається. Та й гадає собі так: «Ану, я попро­бую лізти за межу, чи то правда?» Поліз за одну межу, потер росою очі — вже так видить, як крізь сито. Поліз за другу, знов собі потер — видить ліпше. Поліз за третю» потер — так уже видить, як видів перше. Тоді став на коліна, помолився Богу та й собі гадає: «Чого я піду тепер додому? Я піду собі в світ!»

   Та й пішов до того міста, де криниця замулена. Прийшов і сів собі. Там люди посходилися, балакають, радяться: прийдеться вже загинути без води! А він каже:

— Я вам допоможуз тієї криниці води добути!

Вони тоді утішилися і кажуть так:

— Якщо добудеш нам води, то тобі дамо п'ятсот карбованців.

   Тоді він сказав трьом чоловікам спустити його у відрі на дно криниці, а як ланцюгом помахаю, то щоб ви мене тягнули нагору!

   Як дістав дна, запхав руку в нору, піймав жабу за лапи і витяг. Та й махнув ланцюгом, і його витягли наверх. А вода вже летить вгору, аж по полю розливаєть­ся. Тоді йому гроші дали, і він пішов.

   Пішов аж до того міста, де цісарева донька була хвора. Так знов собі боком ходить, не сміє доступити до палацу. Підійшов до людей і каже:

— Я би вилічив його доньку!

   Не вірили йому, але таки дали знати цісарю. Цісар звелів привести його до себе і каже:

— Пам'ятай, як вилікуєш її, то великі маєтки дістанеш, а як ні, то страчу тебе!

   Він зразу – наказав розвалити в пічку, а як вже розбирали до дна, вхопив порхавку, висушив, потовк на порох і дав дочці випити. І враз цісарева донька стала здорова. Тоді цісар дав йому купу грошей, віз, коней і випровадив його додому з великими почестями.

   Приїжджає він до свого села. Бачить — брат оре на полі його бичками. Він упізнав брата здалеку і каже:

— Дай Боже щастя!

А той його не впізнав, уклонився низько та й каже:

— Дай Боже! Дякую вельможному панові!

А він тоді засміявся та й каже:

— А що, брате, добре мої бички ходять?

   Той став, як камінь. Але він його вже взяв до себе на бричку, і поїхали обоє в село. Приїхали додому й гостяться, вже як один день і другий нагостилися, тоді той питається брата:

— Скажи мені, брате, як то так, що я тобі вийняв очі, а ти знову зрячий, ще й такий багатий?

А він йому каже:

— Якщо хочеш мати скільки грошей, ходи, під те дерево і вибери собі очі, то й ти так будеш мати, як я!

   А той багач сам має стільки маєтку, що хіба пташиного молока не вистачає, але хоче мати ще більше. Пішов під дерево, той йому виколов обидва ока й каже:

— Тепер сиди тут, поки прилетять три птахи і розкажуть тобі, що маєш робити.

   Та й пішов додому, а того багача там залишив. Сидить він, і в дванадцятій годині позліталися знов ті самі вірли, що тоді. Один каже:

— Ато, дивіться, вже тій криниці якийсь допоміг і цісаревій доньці допоміг!

А другий каже:

— Може, хто тут був та слухав? Ану подивімся, може, і зараз хто слухає?

   Та й злетіли вірли під дерево, а там той брат сліпий сидить. Почали вони багача бити аж йому кості по­розкошували по цілім полі.

повернутися до: Українські народні казки⇒