Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Правда та неправда

Правда та неправда

Раз Правда зустрілася із Неправдою.

— Здрастуй, сестрице! — каже Правда Неправді.

— Здорова була! — відказує Неправда. — Нам по одній дорозі іти, так ходімо, коли хочеш.

— Так і ходімо же.

— Та он що, сестрице, я тобі скажу: як будемо разом іти, так спершу твоє будемо їсти, а тоді моє.

— Добре – каже Правда.

   От ідуть вони та й ідуть. У Правди і торба вже спорожнилась. Захотілось Правді їсти, та вже у неї нічого.

— Ну, сестрице, — каже вона Неправді, — моє поїли, нумо же тепер твоє їсти.

— Е, ні! Вже цього не буде: я не люблю по правді робить, і ти дурна, що по правді робиш. Не дам, хоч із голоду умри.

   Гірко стало Правді, та треба терпіти. Терпіла вона, терпіла, та ніяк не втерпіла: попросила знов у Неправ­ди їсти.

— Коли ти хочеш, щоб я дала тобі їсти, – так дай одно око виколю.

   Правда заплакала і дала око виколоти. «Краще, — без ока ніж умерти із голоду – думає вона.

   Пройшли вони скільки там часу; Правді знов захотілося їсти, — просить вона у Неправди.

— Дай друге око виколю.

   Дала Правда і друге око виколоти. Як  виколола око то й пішла собі Неправда від Правди.

— Прощай, сестро – каже вона Правді, —тепер нам не по дорозі!

   Залишилась собі одна Правда, та тільки плаче гірко. Тут іде коли чує — ліс шумить – «Що ж тепер робить мені — думає вона, – залізу на яке – небудь дерево та переночую, щоб звірюка яка не напала на мене».

   От залізла вона на одне дерево та й сидить там. Коли чує ідуть дівчата, парубки, співають, жартують. Прийшли вони до того дерева, де сиділа Правда.

— А де, — кажуть вони, — будемо гуляти?

— А хоть і під оцим деревом.

— Та на цьому дереві, — кажуть, — така роса, що як помазати сліпому очі, так він і бачити почне.

   Почула Правда ці слова та й дожидається вже ранку, щоб попробувати роси. Дівчата ж із хлопцями начали гуляти. Гуляли вони, пили, їли усе добре та й пішли собі назад, покидавши все, що зоставалось. Як тільки пішли вони, Правда злізла із дерева та й стала їсти та пити, що позоста­валось, а виголодалась уже була добре. Діждавшись ранку, помазала собі очі росою з того дерева, що си­діла, і стала бачити. Тоді вона помолилась Богу та й пішла собі у дорогу.

   Під вечір прийшла вона знов у ліс. Так як і вчора, залізла на дерево і чує знов, що ідуть та співають хлопці із дівчатами.

— Де будемо гуляти? — гукають хлопці, прийшовши до того місця, де була Правда.

— Та хоть під оцим деревом.

— Та це ще й дерево не просте, – обізвався хтось. – якщо помазати якому сліпому очі той би став бачити, знайшовся хто такий, щоб, набравши роси із цього дерева, пішов у царство, — у тому царстві царя дочка сліпа. Казав цар, що якби вилікувати її, так нічого б не пожалів для того із свого добра.

   Правда це все чула. «Мені дав так Бог, що я стала видющою, — думає вона сама собі, — поможу ж я і тій царівні, що сліпа».

   Парубки ж із дівчатами гуляли, пили, їли та й знов пішли назад, покидавши, що позоставалось. Правда знов, так, як і вчора, злізла із дерева та й підкормилась трохи тим, що позоставалось від хлопців та дів­чат. Після сього, опорожнивши одну пляшку та назби­равши в неї уранці цілющої роси, пішла у те царство де була сліпа царівна.

   Довго вона йшла у те місто, де жив сам цар із сліпою дочкою. Тут зараз донесли царю, що у його місто прийшла така молодиця, що береться вилічити дочку його. Цар зараз велів позвати її. Прийшла у хату до царя, коли дивиться — тут і Неправда.

— Й ти тут, сестро? — питає Правда у Неправди.

— Еге! Коли б ти знала, я уже і світ увесь пройш­ла, — відповідає Неправда. – А ти ж чого тут?

— Того та того, — каже Правда, та й розказала чого вона прийшла та що із нею було. Після цього по­мазала вона цілющою росою очі царівні — і ця стала бачити усе так, якби не була і сліпа.

   Цар же бачить, що Правда із Неправдою говорить так, як давня знайома, та й питає у неї:

— Де ти з нею бачилась, і що, і як, і коли?

   Правда і розказала царю усе по правді: як вони ішли удвох, як Неправда їй очі повиколювала, як ви­лічилась; усе розказала, як було. Цар звелів узять Неправду прив'язати її коню до хвоста та й пустити його, щоб розніс її.

— Отак, — сказала Правда, —пройшла вона світ – назад не вернулась!

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар