Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Робиш, що робиш, усе позирай на кінець

Робиш, що робиш, усе позирай на кінець

  Ходив цар по країнах учитися розуму. Де прийде, де що вчує, то собі у голову бере. Поки цар ходив по країнах, що міністри його надумали? Надумали міністри, як прийде цар, зарізати його. Кого ж міністри найняли зарізати царя? Найняли вони царевого бурбіля, що царя брив, і дали йому багато грошей, тільки аби царя зарізав.

   А цар за ті роки навчився розуму. Дав одному дідові за кілька слів триста срібних. Прийшов цар до того діда. Видить, сидить дідо на стільці. Цар почудувався на діда, що він такий цуравий, а стілець під ним дорогий. Дідо такий, як жебрак, що ходить по хижах, але стілець під ним панський. Питає дідо того царя:

— Чого ти хочеш?

— Я ходжу за розумом,— каже цар.

— Ну, то я тобі його дам.

— А який ви мені, діду, дасте розум?

— Заплати мені вперед.

— Скільки хочете, діду?

— Триста срібних.

Дав цар дідові триста срібних.

— Ну, діду, давайте розум!

— Робиш, що робиш,— позирай на кінець.

Цар питає діда:

— Чи більше немає розуму?

— Хватить тобі того, що я дав.

   Дуже то цареві чудно, куди йде, усе повторює: « Робиш, що робиш, — позирай на кінець».

   Прийшов додому. Бурбіль швидко наготував бритву йде царя брити. Тільки бурбіль ступив до світлиці, цар каже, бо усе йому в голові було:

— Робиш, що робиш,— позирай на кінець.

   Але цар і сам не знав, яке те слово є. Бурбіль упав навколішки і став царя цілувати в ноги. Геть настрашився бо думав, що цар знає, що він хоче чинити. А цар бачить, що той настрашився, і каже:

— Встань, хлопче, видиш, я наперед знав, що ти хотів зі мною чинити. Кажи тепер правду, бо як не скажеш так голови не будеш мати!

Бурбіль бачить, що цар усе знає, і каже:

— Пресвітлий царю, мене міністри намовили, що коли прийдеш з країв, то аби я тебе зарізав.

— Ну, хлопче, чи правду сказав ти?

— Правду.

— Тепер іди та поклич тих міністрів, котрі тебе намовили.

   Мусив бурбіль покликати тих міністрів. Цар засудив їх, бурбільові подарував життя. Тоді цар подумав: «Не задармо я дав тому дідові триста срібних, бо ті слова мені життя подарували — робиш, що робиш,— позирай на кінець».

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар