Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Розбитий столик

Розбитий столик

Хто не знає лінивого Панька?

   Край села, над річкою, стояла його хата. Її можна було впізнати здалеку по немазаних стінах, розваленому даху і бур'янах, які буяли навколо хати. Раніше Панька не називали лінивим. І були в нього кінь, корова, кури, кіт, собака. В селі Панька поважали.

   Та ні з того ні з сього Панько став під грушею цілими днями лежати. Кожен день тижня у нього — неділя. Господарство почало розвалюватися. Град вибив скло, нове Панько не вставив, а тільки ганчірками вікна завісив. А потім кінь і корова замерзли в повітці без дверей. Пес пішов до іншого хазяїна служити. Кіт став ловити мишей у чужих коморах. А курей виловили лисиці та коршуни. Сад вирубав Панько взимку сам на дрова. Від палючого сонця причаївся він тепер у бур'янах.

   Одного разу повз його хату проходив подорожній. Він був одягнений дуже бідно, і ніхто не міг подумати, що це король. Він хотів подивитись, як живуть його піддані.

   В цей час над селом почалася сильна гроза. Панько побіг із бур'янів в хату. А за ним — і король. Дах протікав, тільки один куток був сухий. Там розлігся Панько на сіні і зараз же захропів. А король влаштувався на невеликому столику і так просидів на ньому цілісіньку ніч. Вранці король запитав лінивого Панька, чому він не поправить дах. Панько відповів:

— А як же його поправляти, коли йде дощ?

— Так поправляй його в гарну погоду, — порадив король.

— А для чого ж його поправляти в гарну погоду, коли в хаті і без того сухо! – хмикнувши сказав Панько.

— А що ж ти будеш робити, коли у тебе завалиться хата? — запитав король.

— Ще не завалилася, так і рано про це думати, — відповів на те Панько і вийшов із хати.

— Почекай, — крикнув король, розгніваний такою неповагою Панька, — може, ти мені даси що-небудь поїсти?

— Непроханий гість що принесе, те і з'їсть, — почув він з-за порога.

— Воно то так, — сказав сам до себе король, виходячи з хати, — але такий лінивий підданий мені не потрібен. Завтра пришлю ката, щоб зніс Паньку голову.

   Здавалося, ніхто вже не зможе врятувати невиправного лінивця. Король наказав кату вигострити сокиру, а сам пішов обідати.

   Вишукані наїдки, які приготував маленький кухар Миколка, так сподобалися королю, що він сказав:

— Проси, що хочеш, ти гідний будь-якої нагороди.

— Милостивий пане, — сказав кухар, — відпусти мене на два дні до лінивого Панька, а кат нехай точить свою сокиру до тих пір, поки я не повернуся.

Король погодився.

Увечері того ж дня кухар попросився на нічліг у Панька.

— Горе мені з цими подорожуючими, — бурчав незадоволений Панько, — у мене не постоялий двір, спати ніде, іди собі в село.

— Дядечку, — став проситися хитрий Миколка, — дозволь мені залишитися в хаті. І постелі мені ніякої не треба. Ось я присяду на тім столику.

І він хотів сісти на невеликий столик, який стояв біля стіни.

— Боже мій! — крикнув Панько і кинувся до столика, закриваючи його руками. — Він такий тоненький, поламається. Вже краще лягай он там, за пічкою.

   Кухар поліз за пічку і прикинувся, що спить. Насправді він і не думав спати, а став спостерігати, що буде робити Панько. Між тим лінивець присів до столика і прошепотів:

— Столику, столику від цариці риби, ой, хочу я їсти і пити.

   Кухар побачив, як із столика висунувся чарівний ящик. А з нього став Панько витягати мисочки, горшки і штофи. Смачні пахощі сповнили хату. Миколка з заздрістю подумав, що такої доброї їжі і таких добрих напоїв не вміє приготувати ні він сам, ні старший кухар пан Варьоха. Наївшись, напившись, Панько стукнув тричі в столик, і ящик з порожньою посудою засунувся назад. Панько міцно заснув.

— Ось воно що, — подумав Миколка, висунувшись з-за пічки, — тепер я вже знаю, чому Панько відвик працювати. Недарма читав багато казок.

   Дістав його Панько від риби-цариці, яка попала в його сіті. Ну, постривай, Панько, я допоможу тобі позбутися лінощів.

   З цими словами кухар схопив столик, виніс його на подвір'я і розбив об повітку. Потім пішов у палац і сказав королю:

— Милостивий пане, відклади страту Панька на місяць – другий. А тим часом пошли свого слугу, нехай прослідкує за Паньком і розповість тобі все, що побачить.

— Добре, — відповів король, — подивимося, що буде далі.

   Першого дня донесли королю, що Панько бігав подвір'ям, чимось дуже схвильований, збирав біля повітки уламки якогось столика. А коли нічого у нього не вийшло — заплакав. На другий день Панько відремон­тував піч, полагодив димохід і зварив собі юшку з зеленої лободи.

   На третій день Панько став вирубувати бур'ян, потім роздобув десь лопату, заходився копати грядки і засівати городину. Не полінувався зорати і засіяти поле. І на подвір'ї стало краще. Господар поставив нові ворота і поправив тин. Після жнив з'явився свіжий дах на хаті і повітці. Повернувся пес і весело загавкав біля воріт. А там стали поважно походжати квочка з курчатами.

Коли королю розповіли про це, він дуже зрадів:

— Дарую Паньку життя! Бачу, що він не пропаща людина. А тепер, Миколко, розкажи, як тобі таке вдалося здійснити?

   Хлопчик розповів йому про чарівний столик, про той самий столик, на якому ночував король в хаті у Панька. А закінчив своє оповідання Миколка такими словами:

— Я примусив Панька працювати на себе.

— Ти мудріший, як я думав, — заявив король. — Віднині будеш у мене не кухарем, а радником.

   Так Миколка став міністром, Панько — поважним господарем, а сокиру ката майже всю з'їла іржа.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар