Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Сестричка Оленка і її брат Івасик

Сестричка Оленка і її брат Івасик

   В одному селі жили чоловік і жінка. Мали вони дівчинку Оленку і хлопчика Івасика. Добре їм жилося. Але людина ніколи не знає, що її завтра че­кає. Вмерла у господаря жінка, і він оженився другий раз. Прийшла до хати не сама мачуха, а привела ще й свою доньку.

   Була її донька дуже лінива, а мачуха сварлива. По­жив трохи чоловік, а далі побачив, що добра не буде, й пішов на заробітки.

   Тяжко було дітям коло мачухи, коли він був удома, а тепер ще тяжче стало. Ще сонце не сходить, а ма­чуха будить Оленку, аби до роботи ставала. Своїй доньці теплої води наливає, а Івасик в холодній вми­вається. Лінивій доньці молока свіжого дає, а Оленці — штурханців у плечі.

   Поснідає лінива дівчина і знову спати в садочку лягає, а двоє сиріт цілий день працюють.

   Але мачусі всього було мало і мало. Найбільше злило її, що рідна донька сохла і чорніла, а Оленка з кожним днем розквітала, як у городі ружа. І задумала вона звести дітей зі світу. Одного, дня проганяє сиріт із рідного дому:

— Ідіть служити і не вертайтеся. Я не маю чим го­дувати нероб.

Взяла Оленка Івася за руку, заплакали і пішли у світи.

   А мачуха була чарівницею. Випустила з рукава чор­ну ворону і наказала їй висушити всі криниці, потічки, річки й озера, куди пішли Оленка з Івасем.

   Йшли сиротята, йшли, Івасик дуже втомився і за­хотів пити. Побачив він коров'ячий слід, а в нім до­щівку і каже:

— Я нап'юся, Оленко.

— Не пий, Івасику, бо станеш телятком.

Далі побачили свинячий слід, а в нім воду.

— Я вип'ю цю воду, — каже Івасик.

— Не пий, братчику, бо станеш поросятком.

   Але зустрівся їм овечий слід з водою. І не встигла Оленка слово вимовити, як Івасик припав до нього і вмить став баранцем.

Заплакала Оленка:

— Що мені тепер з тобою робити?

   Зняла з себе пояс і веде баранця за собою. А ніде нема ні села, ні води. Аж далеко – далеко побачила па­лац. Підійшли вони ближче, а за палацом — сад, річ­ка, луги і на брамі стоїть вродливий царевич. Проси­ться Оленка:

— Чи не взяли б ви мене на службу?

Подивився царевич, що Оленка дуже вродлива і каже:

— Чи не була б ти мені за жінку, бо я нікого не маю.

— Стану, але при одній умові, що цей баранець буде всюди зі мною. Що я буду їсти, те й він нехай їсть, де я буду спати, хай і він там спить.

   Так жили вони всі троє в добрі та гаразді. Царевич ходить на полювання, а Оленка з братом – баранцем вдома. Вона прибирає, пере, варить. Але мачуха питає чорної ворони, чи загинули діти, і чує, що живі – здорові.

   Переодягається мачуха – чарівниця з донькою так, аби їх Оленка не впізнала, і разом йдуть до палацу. Царевич на полюванні, а тут сонце пече. Каже чарівниця:

— Ходімо, Оленко, купатися.

   Прийшли до річки, роздягаються. А мачуха зайшла ззаду, скрутила назад руки, зв'язала осокою, до шиї камінь прив'язала і кинула Оленку у воду. Каже чарівниця дочці:

— Тепер царевич буде твоїм чоловіком. Іди до па­лацу, лягай на її ліжко і чекай його.

   Повертається царевич з полювання, а Оленка не зу­стрічає його. Входить до палацу, а вона лежить чор­на, марна і з очима лютими.

— Чого ти так змарніла, Оленко?

— Я дуже хвора.

— А чим тебе рятувати?

— Заріж он того баранчика і звари мені з нього пе­чінку і серце.

— Хай буде так.

   Пішов царевич ножа гострити, а баранець прибігає і проситься:

— Пусти мене з річкою попрощатися.

— Біжи, попрощайся.

Прибіг Івасик – баранець до річки і просить:

— Оленко – сестричко, рятуй мене. Хочуть мене зарі­зати — вже ножі точать.

А ріка відповідає:

— Я тебе вже не врятую. На мені камінь лежить і руки мої зв'язані.

Прибігає баранець, а на нього вже ніж гострий чекає.

Проситься ще раз:

— Пусти мене, царевичу, ще раз до річки, бо я ще не попрощався.

   Відпустив його царевич, а сам пішов за ним. Сховав­ся за кущ і слухає.

— Врятуй мене, Оленко, бо я вже зараз маю вмерти.

А річка відповідає Оленчиним голосом:

— Не врятую тебе, Івасику – братику, бо на грудях важкий камінь лежить і руки зв'язані.

   А в цю хвилину крикнув царевич слугам нести сіті. Закинули слуги сіті у річку і витягли з води Оленку. Розв'язали руки, зняли з шиї камінь, покропили цілю­щою водою, і вона ожила. Питають, як так сталося. І вона розповіла про все.

   Знайшли стару мачуху – чарівницю, зв'язали її разом з дочкою і кажуть:

— Прощайтеся з цим світом, прокляті.

   Почали вони проситися, але царевич витяг револь­вер і забив мачуху разом з донькою. Як викинули їх за браму, то все розквітло: сухі дерева, зів'ялі квіти, трава. А з баранця знов зробився Івасик.

І на цьому кінець.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар