Сестричка Оленка і її брат Івасик
Сестричка Оленка і її брат Івасик
В одному селі жили чоловік і жінка. Мали вони дівчинку Оленку і хлопчика Івасика. Добре їм жилося. Але людина ніколи не знає, що її завтра чекає. Вмерла у господаря жінка, і він оженився другий раз. Прийшла до хати не сама мачуха, а привела ще й свою доньку.
Була її донька дуже лінива, а мачуха сварлива. Пожив трохи чоловік, а далі побачив, що добра не буде, й пішов на заробітки.
Тяжко було дітям коло мачухи, коли він був удома, а тепер ще тяжче стало. Ще сонце не сходить, а мачуха будить Оленку, аби до роботи ставала. Своїй доньці теплої води наливає, а Івасик в холодній вмивається. Лінивій доньці молока свіжого дає, а Оленці — штурханців у плечі.
Поснідає лінива дівчина і знову спати в садочку лягає, а двоє сиріт цілий день працюють.
Але мачусі всього було мало і мало. Найбільше злило її, що рідна донька сохла і чорніла, а Оленка з кожним днем розквітала, як у городі ружа. І задумала вона звести дітей зі світу. Одного, дня проганяє сиріт із рідного дому:
— Ідіть служити і не вертайтеся. Я не маю чим годувати нероб.
Взяла Оленка Івася за руку, заплакали і пішли у світи.
А мачуха була чарівницею. Випустила з рукава чорну ворону і наказала їй висушити всі криниці, потічки, річки й озера, куди пішли Оленка з Івасем.
Йшли сиротята, йшли, Івасик дуже втомився і захотів пити. Побачив він коров'ячий слід, а в нім дощівку і каже:
— Я нап'юся, Оленко.
— Не пий, Івасику, бо станеш телятком.
Далі побачили свинячий слід, а в нім воду.
— Я вип'ю цю воду, — каже Івасик.
— Не пий, братчику, бо станеш поросятком.
Але зустрівся їм овечий слід з водою. І не встигла Оленка слово вимовити, як Івасик припав до нього і вмить став баранцем.
Заплакала Оленка:
— Що мені тепер з тобою робити?
Зняла з себе пояс і веде баранця за собою. А ніде нема ні села, ні води. Аж далеко – далеко побачила палац. Підійшли вони ближче, а за палацом — сад, річка, луги і на брамі стоїть вродливий царевич. Проситься Оленка:
— Чи не взяли б ви мене на службу?
Подивився царевич, що Оленка дуже вродлива і каже:
— Чи не була б ти мені за жінку, бо я нікого не маю.
— Стану, але при одній умові, що цей баранець буде всюди зі мною. Що я буду їсти, те й він нехай їсть, де я буду спати, хай і він там спить.
Так жили вони всі троє в добрі та гаразді. Царевич ходить на полювання, а Оленка з братом – баранцем вдома. Вона прибирає, пере, варить. Але мачуха питає чорної ворони, чи загинули діти, і чує, що живі – здорові.
Переодягається мачуха – чарівниця з донькою так, аби їх Оленка не впізнала, і разом йдуть до палацу. Царевич на полюванні, а тут сонце пече. Каже чарівниця:
— Ходімо, Оленко, купатися.
Прийшли до річки, роздягаються. А мачуха зайшла ззаду, скрутила назад руки, зв'язала осокою, до шиї камінь прив'язала і кинула Оленку у воду. Каже чарівниця дочці:
— Тепер царевич буде твоїм чоловіком. Іди до палацу, лягай на її ліжко і чекай його.
Повертається царевич з полювання, а Оленка не зустрічає його. Входить до палацу, а вона лежить чорна, марна і з очима лютими.
— Чого ти так змарніла, Оленко?
— Я дуже хвора.
— А чим тебе рятувати?
— Заріж он того баранчика і звари мені з нього печінку і серце.
— Хай буде так.
Пішов царевич ножа гострити, а баранець прибігає і проситься:
— Пусти мене з річкою попрощатися.
— Біжи, попрощайся.
Прибіг Івасик – баранець до річки і просить:
— Оленко – сестричко, рятуй мене. Хочуть мене зарізати — вже ножі точать.
А ріка відповідає:
— Я тебе вже не врятую. На мені камінь лежить і руки мої зв'язані.
Прибігає баранець, а на нього вже ніж гострий чекає.
Проситься ще раз:
— Пусти мене, царевичу, ще раз до річки, бо я ще не попрощався.
Відпустив його царевич, а сам пішов за ним. Сховався за кущ і слухає.
— Врятуй мене, Оленко, бо я вже зараз маю вмерти.
А річка відповідає Оленчиним голосом:
— Не врятую тебе, Івасику – братику, бо на грудях важкий камінь лежить і руки зв'язані.
А в цю хвилину крикнув царевич слугам нести сіті. Закинули слуги сіті у річку і витягли з води Оленку. Розв'язали руки, зняли з шиї камінь, покропили цілющою водою, і вона ожила. Питають, як так сталося. І вона розповіла про все.
Знайшли стару мачуху – чарівницю, зв'язали її разом з дочкою і кажуть:
— Прощайтеся з цим світом, прокляті.
Почали вони проситися, але царевич витяг револьвер і забив мачуху разом з донькою. Як викинули їх за браму, то все розквітло: сухі дерева, зів'ялі квіти, трава. А з баранця знов зробився Івасик.
І на цьому кінець.