Сірко
Сірко
В одного чоловіка був собака Сірко — дуже старий. Господар бачить, що з нього нічого не буде, що він ні до чого уже нездатен, і прогнав його від себе. Цей Сірко ходить по полю; коли це приходить до нього вовк та й питає його:
— Чого ти тут ходиш?
Сірко йому відповідає:
— Що ж, брате, прогнав мене господар, а я і ходжу тут.
Тоді вовк йому каже:
— А зробити так, щоб тебе господар знову прийняв до себе?
Сірко каже:
— Зроби, голубчику; я вже таки чимось тобі віддячу.
Вовк каже:
— Ну, гляди: як вийде твій господар із жінкою жати і вона дитину положить під копицю сіна, то ти будеш близько ходить коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти забереш від мене ту дитину, — тоді будь то я тебе злякався та й пущу дитину.
У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жати. Жінка положила свою маленьку дитину під копицю сіна, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить:
— Швидше, Сірко!
Сірко якось догнав того вовка і відняв дитину; приніс до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже:
— На, Сірко, їж, — за те, що не дав вовкові дитини з'їсти!
Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:
— Жінко, вари лишень гречані галушки та їх із салом затовчи.
Тільки що вони зварилися, він садовить Сірка за стіл, та й сів сам коло нього, та й каже:
— А сип, жінко, галушки, та будемо вечеряти.
Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!
Ото Сірко і думає: «Треба мені віддячити вовкові що він мені так допоміг».
От той чоловік віддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:
— Прийди у неділю увечері до мого господаря, а я тебе закличу в хату та віддячу тобі за те, що ти мені добро зробив.
Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до нього та й завів його в хату і посадив під столом. Ото Сірко на столі узяв м'яса доволі і поніс під стіл. А люди хотіли ту собаку побити. Чоловік каже:
— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я і йому добро буду робить, поки житиме.
Сірко, що саме краще на столі лежить, бере та подає вовкові. Обгодував так, що вовк не витерпів та каже:
— Зараз заспіваю!
Сірко каже:
— Не співай, бо тут тобі буде лихо!
А вовк як завиє під столом… Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли бити вовка. А Сірко і ліг на вовка, наче хоче задушити. Господар каже:
— Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб'єте! Він сам із ним розправиться добре.
Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:
— Ти мені добро зробив, а я тобі!
Та й розпрощались.