Сліпий кінь

   Жив один господар. У нього був красивий кінь. Вірно йому він служив.

   Раз на господаря в лісі напали розбійники, як повертався вночі із міста. Убили би його, якби не вірний кінь. Почав він бігти і втік від розбійників. Дуже цьому радувався господар і казав, що ніколи свого коня не забуде, що до самої смерті буде його у себе держати.

   Але то сказати — одно діло, а зробити — друге. Забув і господар свою обіцянку і як захворів кінь, він прогнав його, а ворота закрив перед ним. А кінь той був осліп та й не знав, що його прогнали, бо не бачив. Він чекав, що господар відкриє ворота і пустить його. Але коли зрозумів, що його прогнали, пішов від воріт, думав, що знайде собі хоть яку стеблину соломи. Але була зима, і нічого не було на вулицях.

   Дійшов кінь до стовпа із дзвоником. Голодний кінь занюхав шнурок і почав жувати його. А в тім селі був такий звичай, що коли кому треба було допомогти, то він у дзвін дзвонив. От коли кінь гриз мотуззя, то дзвін задзвонив. Прибігли люди і побачили його. Прийшов і той господар, чий був кінь і так йому страшно стало, коли увидів, що його кінь про­сить допомоги. Жаль йому стало коня. Взяв він його і вже більше не гнав з дому, а доглядав до смерті.

   А коло того стовпа на камені вирізали образ, як кінь у дзвоник дзвонить, щоби всі люди знали, що треба жаліти не тільки людей, а й тва­рин, бути милостивим до всіх.

повернутися до: Українські народні казки⇒