Сльози царівни

   За синіми горами, за широкими морями жив цар. Він мав доньку, гарну, як зірка на небі. Радувався цар, ті­шилася цариця, а люди не могли надивитися на таку красу. Але царівна мала проблему: вона не могла плакати. Ні, кажу неправду: серце в неї плакало, та сльози не текли.

Забідкався цар, зажурилася цариця.

   З усіх країв до дівчини приїжджали доктори, але нічим не могли зарадити.

   Цар дав указ, аби привели най нещасливіших людей, їх було багато в його царстві. Всі розповідали в палаці про горе. Думали, від цього дівчина заплаче. Та де там! Серце обливалося сльозами, а очі залишалися сухими. Царівну вже водили й туди, де люди живуть бідно, умирають з голоду. Лише дивилася й мовчала.

   Настав час красуні віддаватися. Приходили до неї же­нихи, милувалися дівочою вродою і йшли ні з чим додому.

— Гарна царівна! — казав кожен. — Але як я піду на війну, то вона не пустить за мною і сльозину. Повернуся із війни — не заплаче з радості. Нащо така жінка?

   Одного дня цар проголосив: «Хто викличе в моєї донь­ки сльози, тому дам своє царство!»

   І двері палацу вже не закривалися. Всілякий люд при­ходив спробувати щастя. Та даремно — царівна не пла­кала.

Тоді цариця каже:

— Піду я у світ. Буду ходити по землі, аж доки десь не знайду саме джерело сліз.

   Виходила на високі гори, спускалася на зелені доли і всюди питала:

— Люди добрі, не знаєте, де є джерело сліз?

Якось бідні люди показали пальцем на панський палац:

— Звідти витікають наші сльози.

   Цариця побігла до розкішної садиби. Але пани з неї насміялися і назбиткувалися, а потім вигнали геть, за поріг. Ніхто не знав, що вона — цариця: від довгої манд­рівки стала такою, як жебрачка.

   Минули роки. Цариця ні з чим повернулася додому. А тут варта її не пускає! Цариця попросила, аби покликали ца­рівну. З гіркою бідою вартовий послухався, і за якусь хвилину вибігла дочка. Цариця кинулась до неї з простяг­нутими руками. А царівна стала, як укопана. Раптом упіз­нала, що то її мати, і впала їй на груди.

— Мамо, рідна мамо!..

І з очей потекли сльози. Одразу — від болю і від радості…

повернутися до: Українські народні казки⇒