Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Сніжниця

Сніжниця

   Були собі дід і баба бездітні. От прийшла зима. Діти баби качали зі снігу. Дід і каже бабі:

— Ходімо й ми, скотімо снігову бабу собі.

А баба й каже:

— Ну ходімо. Чи бабу, чи дитину скотімо.

   Пішли й давай дитину котить. Скотили й зробили дитині ніжки й ручки, голову, вуха, рот — усе поробили. І як зліпили усю дитину, стала шкіра дитяча обтягуватися, стала вона головкою крутити. Дід та баба радіють:

— Ось у нас буде дитинка, вже он воруши­ться.

   Через певний час стала дитинка дівчинкою. Вже вона ходить і говорить. І дав їй дід ім'я: Сніжниця.

   Живе вона, росте не по годинах, а по хви­линах. За п'ятнадцять днів стало півдівки. І проворна вона така. Зве діда дідом, а бабу ба­бою. Вони нею тішаться. І біла вона, як сніг. І волосся, і лице, як пар, білі.

   Сусідні дівчата познайомилися зі Сніжни­цею і бігають до неї гуляти, і вона бігає до них.

   Після великодніх свят, як сонце пішло ви­ще, стало тепло, так Сніжниця на сонці стала підтавати, стала ховатися в холодок. І дожила вона до Івана Купала. Наплели дівчата вінки, наклали вогнище у березі і просять у діда і у баби Сніжниці стрибати через вогонь. Пустили її. Дівчата вінок на неї наділи й повели. Да­вай у березі стрибати через огонь і співати.

— Ну, Сніжниця, бери і ти за нами стри­бай!

   Розігналася Сніжниця за ними. І як збігла на огонь — так тільки її й бачили! Там вона й розтопилась.

   Прийшли дівчата до діда й до баби і кажуть, що Бог зна, де їхня Сніжниця ділась. Дід і ба­ба кажуть:

— Вона із снігу виросла, то як на огонь на­скочила, так і розтала. Якби ви, дівчата, не просили її у нас, то ще б жила, а то через вас вона розтопилась. Ми б потішались, а тепер через вас її нема.

Так дід і баба, як були, так і зосталися самі.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар