Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Солом’яний бичок

Солом'яний бичок

   Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа вдома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають; що зароблять, те про­їдять, та й нема. От баба й напала на діда:

— Зроби та й зроби мені, діду, солом'яного бичка і засмоли його смолою.

— Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався?

— Зроби, я вже знаю навіщо.

   Дід — нічого робити — взяв, зробив солом'яного бичка й засмолив його смолою.

   Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла під деревом, пряде кужіль і приказує:

— Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!

   Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим бо­ком. Наскочив на бичка:

— Хто ти такий? — питає. — Скажи мені!

А бичок йому:

— Я бичок – третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

Ведмідь каже:

— Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!

   Бичок нічого, — мовчить. Ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав'яз зубами, ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — затяг того бичка хтозна-куди!

   От баба прокидається — аж бичка нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов. Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда:

— Діду, діду! Бичок наш ведмедя привів, — іди його вбий!

Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в погріб.

   От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже на­брала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під деревом, пряде кужіль і приказує:

— Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!

   Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка:

— Хто ти такий? Скажи мені!

— Я бичок – третячок, з соломи зроблений, смо­лою засмолений!

— Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то капосні собаки обідрали!

— Бери!

   Вовк зразу до боку, хотів смоли віддерти. Драв – драв та зубами й зав'яз, що ніяк уже й не віддере: що хоче назад то ніяк. Вовтузився з тим бичком!

   Прокидається баба — аж бичка уже й не видко. Вона й подумала: «Мабуть, мій бичок додому по­брів». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тя­гав. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб вкинув.

   Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під деревом та й заснула. Аж біжить лисичка:

— Хто ти такий? — питає бичка.

— Я бичок – третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

— Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли!

— Бери!

   Зав'язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не ви­рветься. Баба дідові сказала — дід вкинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика – побігайчика отак впі­ймали.

   От як назбиралось їх, дід сів над лядою та й давай гострити ножа. Ведмідь його й питає:

— Діду, навіщо ти ножа гостриш?

— Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі й бабі кожухи.

— Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю! Я тобі багато меду принесу.

— Ну, гляди!

   Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:

— Діду! Навіщо ти ножа гостриш?

— Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.

— Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.

— Гляди!

   І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає:

— Скажи мені, будь – ласка, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?

— У лисички, — каже дід, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти.

— Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі й гусей, і курей принесу!

— Ну, гляди!

   І лисичку пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: «Навіщо?» А він і каже:

— У зайчика шкурка м'якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички й капелюх.

— Ой, не ріж мене, дідусю, — я тобі стьожок, сере­жок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!

Пустив і його.

   От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж — дер-дер! — щось до діда в двері. Баба прокинулась:

— Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить, — піди подивись!

   Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду при­ніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов — дер-дер! — повен двір овець вовк понагонив. А неза­баром лисичка принесла курей, гусей — усякої птиці; зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доб­рого… І дід радий, і баба рада. Взяли продали овечки, та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати, та так забагатіли!

   А бичок, що не стало вже треба, доти стояв на сон­ці, поки й не розтанув.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар