Стрижено! Стрижено!
Стрижено! Стрижено!
Їхав чоловік з жінкою полем. Було це літом, саме в ту пору, як на полі так хороше, так весело та любо, що й до дому не хочеться. Їхали вони доріжкою поміж пашнею. Кобила топає собі помаленьку, а лоша попереду — скубне трохи травиці, зробить вибрика та й далі. Дивиться чоловік, хтось на ниві ячмінь покосив.
— Дивись, — каже, — жінко, вже й ячмінь покошено.
А жінка каже:
— Стрижено.
Були вони в кума в гостях, так ще там жінка чогось розсердилась. Чоловік подививсь на неї та й каже:
— Знову?
А вона скривила рот та й відповідає:
— Знову!
— Жінко, — став він знову казати, — мовчи, коли хоч…
— Чого я буду мовчати?
— А чого ж ти перечиш: стрижено, коли воно кошено?
А вона знов:
— Ні, стрижено!
— Ой, та будеш бита… кажуть тобі: кошено.
— Стрижено.
Чоловік зупинив кобилу. Зліз він з воза та й питає, тримаючи батіг наготові:
— Чи кошено?
— Стрижено.
— Злазь з воза! — гримнув на неї чоловік.
А вона:
— Не злізу!
— Геть з воза, кажуть тобі!
— Не злізу я з воза… чого я злізу?
— Злазь, тоді побачимо, чи кошено!
А вона знову:
— Стрижено!
— Брешеш, кошено! — закричав чоловік та й почав її бити батогом. Б’є та приговорює:
— Кажуть тобі: кошено! Кажуть тобі: кошено!
Бісова баба аж пищить під батогом та, знай, своє грає:
— Стрижено! Стрижено!
Кобила, почувши, як чоловік гамселить батогом свою жінку, стала біситися, трохи воза не перекинула; побігла б, так господар в одній руці віжки держить. Бачить чоловік, що з сього дива не буде пива, сів на віз та й поїхав далі.
— Ось постривай, — каже, — приїдемо до господи: буде в мене кошено.
— Стрижено!
— Буде й кошено!
— Стрижено!
— Постривай, постривай! Буде й кошено!
Приїхали додому. Став питати чоловік жінку.
— Чи кошено?
А вона знов:
— Стрижено!
Піймав він її за космаки та й потяг до комори:
— Кажи чи кошено?
— Стрижено!
Роздяг він її, прив’язав до стовпа та й почав частувати батогом. Бив, бив, а потім питає:
— А що, чи кошено?
А жінка знов своє:
— Стрижено!
— Ось почекай же, — каже їй чоловік, — я тебе, проклятущу бабу, втоплю! – та й потяг її до річки. А річка була недалечко, на городі.
Привів до берега, питає:
— Кажи, що кошено, бо втоплю!
А вона:
— Стрижено!
Він її шубовсть у воду… Подержав трохи у воді, — витяг, питає:
— А що, чи й тепер стрижено?
— Стрижено!
Він її знову у воду… От – от пропаде дурна баба… аж бульбашки стала пускати, а ще таки підняла з води руку та й стала виробляти пальцями так, наче кравець ножицями ріже, себто: «Стрижено! Стрижено!»
Бачить чоловік, що не можна здолати завзятої баби, витяг її з води та й плюнув.
