Сумна пісня і весела пісня
Сумна пісня і весела пісня
Жили – були дві сестрички. Одну сестричку звали Весела пісня, а іншу ― Сумна пісня. Займалися вони тим, що співали пісні. З лиця сестрички були схожі одна на одну, як дві краплини води. А ось характерами Весела пісня і Сумна пісня дуже сильно відрізнялися.
Весела пісня завжди все робила весело і радісно. Радісно прокидалася вранці, з посмішкою готувала собі сніданок і легко ставала до роботи. Вона завжди наспівувала щось жартівливе і життєрадісне.
Сумна пісня поводилася абсолютно інакше. Вранці вона насилу сповзала з ліжка, а потім, нечесана і невмита, тупала на кухню і, зазвичай, пальцем діставала з банки варення і клала його собі до рота. Потім, навіть не вимивши липкі від варення руки, знову лізла в ліжко. Ну і ледаще! А якщо хто її і питав, чому вона не займається справами, а лише спить та їсть, Сумна пісня нічого не відповідала, а лише щільніше натягала ковдру на голову і засинала.
Якщо Сумна пісня щось і наспівувала, то в основному це були траурні мелодії, які викликали у слухачів смуток і розпач.
Через те, що сестри були несхожі, одягалися вони по-різному: бантики та платтячка носили різні. Та й кімнати, в яких жили, виглядали абсолютно не схожими одна на одну. У кімнаті Веселої пісні завжди все було прибрано, в шафах складено, підлога та вікна вимиті, а пил витерто. Ліжко Весела пісня застеляла красивим яскравим покривалом, а на столі у вазу ставила квіти.
По-іншому виглядала кімната Сумної пісні. Упереміш з книжками, їжею і взуттям, на кріслах купами валявся зім'ятий одяг. Постіль Сумної пісні зазвичай була незаправленою, засипаною крихтами від булочок і печива, які та жувала в ліжку. На її столі горою лежали брудні чашки з-під молока та чаю, які вона не прибирала і не мила. А на підлозі валялися шкарпетки, журнали і різне сміття. Одним словом, кімната Сумної пісні швидше нагадувала сміттєву яму, ніж кімнату дівчинки.
Весела Пісня часто намагалася Сумну пісню підбадьорити. Вона і з ліжка її вранці піднімала, і сама у неї в кімнаті прибирала, але, на жаль, все даремно – Сумна пісня нічогісінько робити не хотіла. На зауваження відповідала одними і тими ж словами: «Я така сумна! Як я можу щось робити? Я завжди сумую, від цього мені нездужає, і займатися справами сили немає».
Невідомо, як би все пішло далі, якби в гості до сестер не приїхав їхній любий дядечко, старий Септакорд.
Спочатку дядечко Септакорд заглянув у гості до Веселої пісні. Ой і зраділа Весела пісня гостеві! Навіть заспівала від щастя! Посадила дядечка Септакорда на найпочесніше місце, нагодувала, напоїла, про тітоньку Домінанту розпитувати стала: що там, мовляв, та як живеться, чи всі живі-здорові.
― А як поживає твоя сестричка, Сумна пісня? ― запитав дядечко Септакорд. – Чи все в неї добре? Чи так само сумує?
― Останнім часом сумує ще більше. Понапридумувала собі всяких сумних пісень та траурних мелодій, і тільки слухачів розполохує, ― відповіла Весела пісня. – Допоможіть їй, дядечку, будь ласка.
Подякував дядечко Септакорд Веселій пісні за частування і теплий прийом і пішов провідати другу племінницю, Сумну пісню.
Відкривши двері, дядечко спершу подумав, що, ймовірно, помилився. Кімната, куди він увійшов, була схожа не на кімнату дівчинки, а на задрипаний льох. Але, придивившись уважніше, в кутку під купою речей і сміття він побачив Сумну пісню.
― Дитинко моя, що трапилося? ― здивовано запитав дядечко Септакорд. – Чому в тебе такий вигляд? Як ти себе до такого довела? А ну ж бо, піднімайся!
Дядечко стягнув Сумну пісню з ліжка, відправив її в душ митися, а сам став наводити у неї в кімнаті порядок. Перше, що він зробив, ― зібрав і викинув все, що вважав непотрібним. Тому, коли Сумна пісня вийшла з душу, то ахнула від подиву. В кімнаті не залишилося нічого крім меблів та кількох найнеобхідніших речей.
― Що ти накоїв, дядечку? Навіщо все викинув? Як мені тепер жити?
― Тобі треба навчитися жити по-новому. Тобі треба навчитися жити щасливо. Адже для цього в тебе є все, ― посміхаючись відповів Септакорд.
― Але мене ж не змінити. Я така, яка я є. Якщо я пісня Сумна, то як же я можу стати піснею Веселою? Сумувати ― це моя доля, і я з нею змирилася.
― А дарма! ― відповів Септакорд. ― Сумна ― ще не означає погана, лінива, повільна або нецікава. Сумна пісня не менш важлива, ніж Весела пісня. Навіть якщо душа твоя сумує, це зовсім не означає, що потрібно опустити руки і перестати посміхатися. І якщо тебе назвали Сумною піснею, зовсім не обов'язково, щоб твоє життя проходило похмуро і гірко. Важливо не те, як тебе звати чи ким тебе вважають інші, а те, хто ти є насправді.
― Тому, ― продовжив дядечко Септакорд, ― давай не лінуйся, а краще причепурися. Пройдемося магазинами і накупимо тобі нових гарних речей замість лахміття і ганчір'я, яке я тільки що викинув. Не переживай, я тобі допоможу!
Ось який хороший і мудрий дядечко Септакорд! Він підібрав потрібні слова, щоб підбадьорити свою племінницю, і не полінувався допомогти їй зрозуміти, що не важливо, як тебе називають або що про тебе думають інші люди. Важливо ― який ти сам і що робиш.
З тих пір Сумна пісня, хоч і часто сумувала, але ледаркою вже не була. Навпаки, вона намагалася постійно підтримувати в своїй кімнаті порядок і навчилася пекти смачні пампушки, тому що з недавніх пір до неї, як не дивно, стало заходити чимало гостей, охочих послухати її мелодії. І вона співала. І співала гарно.
