Сумні й веселі співанки

   Жили колись чоловік та жінка. Тяжко їм було, бо мали повну хату маленьких дітей, а землиці — на заячий скік. Гарували удень і вночі, аби не вмерти з голоду. Але всі в родині любили співати.

   Одного дня померла бідна жінка. Крайня біда присіла чоловіка. У хаті вже не чулося веселих співанок, а лише сумні.

   А по сусідству жив великий пан. Якось прийшов до бід­ного, поклав торбу з грішми на лаву й питає:

— Скільки в тебе дітей?

— Десятеро. 

— Чи не забагато, чоловіче, на твої маєтки? Відпусти мені одну дитину, я тобі дам за неї торбу з грішми.

Бідний скликав дітей і говорить:

— Пан дає торбу грошей за одного з вас. Хто піде до нього? Там буде їсти калачі, а спати буде на перинах.

Діти гірко заплакали.

— Ні одне не хоче іти до вас, пане,— сказав бідний чоловік.

Пан задумався.

— Тоді я даю торбу з грішми, аби ви більше не спі­вали. Я не можу спати через ваші співанки.

— Нехай буде так, — і бідний забрав гроші.

Багач пішов додому.

   Всі мовчали. Раптом один хлопчик заспівав так сумно, що у всіх закрутилися сльози на очах. Бідний схопив тор­бу з грішми і побіг до пана. Кинув йому на стіл і ска­зав:

— Я не продаю, пане, й співанки дітей…

   І в бідній хаті далі чулися пісні — сумні та веселі. Може, й тепер діти ще співають, як з голоду не вмерли.

повернутися до: Українські народні казки⇒