Телятко, кабан, півник, качур та вовки

   Був собі дід та баба. Було в них голе телятко. Одного разу каже баба:

— Завези, діду його в ліс.

Дід каже:

— Та краще б викормили та зарізали б.

— Я не хочу, завези та й годі!

   Завіз дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.

Пішло те голе телятко. Іде, йде. Доганяє його кабан:

— Привіт, голе телятко!

— Привіт, кабане!

— Куди ти йдеш?

— Куди очі, туди й шлях.

— Ходімо разом.

Ідуть, ідуть. Біжить і півень до них, доганяє:

— Голе телятко і кабан, почекайте!

— Привіт, голе телятко!

— Привіт, півнику!

— Куди ви йдете?

— Куди очі, туди й шлях.

— Ходімо разом.

— Ну, ходімо.

   Пішли вони: голе телятко, кабан і півник. Ідуть, ідуть, біжить качур:

— Куди ви йдете?

— Куди очі, туди й шлях.

— Ну, ходімо разом.

— Ходімо.

Ідуть вони, йдуть. Скаче й шило:

— Голе телятко й кабан, і півник, і качур, почекайте!

— Куди ви йдете?

— Куди очі, туди й шлях.

— Ходімо разом.

   Ідуть вони, йдуть. Зайшли вони в ліс. Холод­но: осінь! Голе телятко замерзло й пішло до ка­бана. А той зарився у листя й лежить.

— Кабане, давай будемо хатку робити.

— Я не хочу. Я зариюся у листя та й буду лежати.

Пішло воно. Пішло до півника:

— Привіт, півнику!

— Привіт, голе телятко!

— Гайда, будемо хатку робити.

— Я не хочу, — каже півник, — я на одній ніжці буду стояти, а голівку під крильце захо­ваю та й буду так зимувати.

Пішло голе телятко до качура:

— Привіт, качуре!

— Привіт, голе телятко!

— Давай будемо хатку робити.

— Я не хочу. Я на одній ніжці буду стояти, а другу буду під крильце ховати, і голівку буду під крильце ховати. І так буду й зимувати.

Пішло голе телятко. Пішло воно до шила:

— Привіт, шило!

— Привіт, голе телятко!

— Давай будемо хатку робити.

— Не хочу я. Я заженуся в дуб по саму коло­дочку та так буду й стояти.

   Пішло голе телятко, давай само робити хат­ку. Зробило хатку, піч, двері. Почало топити: дров є багато в лісі. Топить воно один раз (а зи­ма вже, холодно), біжить кабан:

— Голе телятко, відчини!

— А-а-а! А як я казало: «Хатку давай ро­бити», ти не хотів!

— Відчини, бо я тобі хатку розрию! Відчинило голе телятко. Живуть удвох. Бі­жить півник:

— Голе телятко, відчини!

— А-а! Як я казало: «Хатку робити», то ти не хотів!..

— Відчини, бо я тобі хатку розкукурікаю! Відчинило голе телятко. Уже вони втрьох. Бі­жить качур:

— Голе телятко, відчини!

— А-а! Як я казало, що хатку робити, то ти не хотів!..

— Відчини, бо я тобі хатку розкахкаю!

   Думає голе телятко: «Наробить качур кри­ку, прибіжать звірі, пропаду. Треба відчинить». Відчинило. Топлять вони. Ще скаче й шило:

— Голе телятко, відчини!

— А як я казало: «Хатку робити», то ти не хотіло!..

— Відчини, бо я тобі хатку розколю! Відчинило. Уже вони усі зібрались…

   От прийшло два вовки. Поставали вовки під дверима та й слухають: є добра мишоловка. Один каже:

— Лізь ти.

— Ні, ти йди вперед.

   Поліз один. Як побачило голе телятко та ка­бан, та шило! Як пужне те голе телятко рога­ми, кабан зубами, а шило, як заженеться у вов­ка по саму колодочку.

А півник кричить:

— Подай його сюди!

А качур кричить:

— Так! Так! Так!..

   Насилу вирвався вовк звідти: і поколений, і погризений. Ще й півень кричить:

— Подайте його сюди!..

повернутися до: Українські народні казки⇒