Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Три брати

Три брати

   Було собі три брати. От найменший усе робить не так, як люди. То ті брати на нього все кажуть: дурень! Дурень та й дурень — так уже всі його звуть. Ро­зумні брати в господарстві порядок дають, а дурня по­силають свиню пасти.

   От посіяли ті брати лан пшениці. Зійшла та пше­ниця, почала рости. І внадилося щось у ту пшеницю: що ніч, то так і витовче. Старший брат і каже:

— Піду я на ніч у поле, може, впіймаю те, що то­лочить.

   Ото пішов. Прийшов, сів на межі… Чекав, чекав — нікого нема… та й заснув. Прокинувся вранці, глянув на поле, аж знову шкода. Пішов він додому без нічого, думав: «Хіба ж його вловиш, коли таке, що й не побачиш?»

   На другу ніч уже середущий брат каже: «Я піду». Пішов, сів на межі… Чекав, чекав — нікого нема, він і заснув. Прокидається вранці, гля­нув на поле — витолочене знову. Пішов і цей брат додому без нічого. «Де ж його,— думав,— впіймати?»

А найменший брат каже:

— Ану я піду, чи не вловлю!

Брати в сміх, аж за животи беруться:

— Коли ми не вловили, то де тобі, дурню, впі­ймати?

   А він не слухав. Настала ніч, вбрався він та й пішов. Прийшов на поле до тернів, наламав терну, сів і колючим терном себе обклав. Сидів, сидів, а ніч темна, скрізь тихо — став сон знемагати. Та тільки задрімав, похилиться на колючки — так враз і про­кинеться. І так щоразу: як стане дрімати, похилить­ся, то його колючки уколять — він і прокинеться.

   Коли це так серед ночі почув він — біжить щось, аж земля гуде. Прибігає кінь, а в нього з очей іскри так і сипляться. Прибіг і почав пастися. От парубок і підлазить до нього, підлазить… Та як ухопить тоді за гриву — так і скочив на нього! Кінь як зірветься, як понесе. Земля гуде, вітер шумить, а парубок жене його. За одну ніч весь світ уздовж і впоперек тим конем об'їхав. Тоді втомився кінь, повернувся знов на те поле та й каже парубкові:

— Тепер уже ти мій господар, а я твій кінь. Пусти ж мене по широких степах пастися, а коли тобі буде треба мене, то тільки вийди в поле, гукни та свисни, я зараз коло тебе опинюся…

От парубок і пустив коня, а сам повернувся додому.

— А що, впіймав, дурню? — сміються брати. — Жени краще свиню пасти, а то вже скучила без тебе.

   Він їм нічого не сказав, погнав ту свиню пасти. І вже пшеницю з того часу ніхто не толочив.

   Коли це пішла чутка по всьому королівстві: опо­віщав король, що хто доскочить конем до королівни та здійме з її руки перстень, той одружиться з нею, і королівство йому король відкаже, бо синів у нього не було. А та королівна була така гарна, що й по ін­ших країнах про її красу знали. Сиділа вона в золо­тому теремі на високій горі.

   Як пішла по всьому королівстві чутка, всі захо­тіли до королівни доскочити. Старші брати взяли доб­рих коней і лагодяться й собі поїхати королівну здобувати. А менший брат і каже:

— Може, і я поїхав би?

Брати аж розсердились:

— Куди тобі, дурню! Геть зараз же на поле свиню пасти!

   Вирядили його свиню пасти, а самі до королівни поїхали. Пригнав найменший брат свиню на поле, та як свисне, як гукне — аж земля гуде, — біжить кінь. Прибіг — так іскри з очей і сипляться. Хло­пець і каже йому:

— Неси мене до короля!

— Господарю мій милий, господарю мій любий! — каже кінь. — Зазирни мені в праве вухо.

Той зазирнув і став пишно вбраний. Питає тоді кінь:

— Господарю мій милий, господарю мій любий! Як же тебе нести: чи понад землею, чи по половині дерев, чи поверх дерев?

— Неси,— каже,— понад землею!

   Сів він, кінь як поніс його — аж земля гуде! На­здогнали вони братів та повз них — як вихор! От до­бігає найменший брат, коли бачить — аж там гора висока і крута, а на тій горі терем золотом сяє, на рундуку пишна та гарна королівна сидить. А кругом народу — сила: і селяни, і городяни, і пани, і ко­заки — всі зібрались подивитися, хто до королівни доскочить. Так хто ж би доскочив! Що розженеться котрий їздець, то й до половини гори не вихопиться. Коли це найменший брат як розігнав коня, як стриб­нув — мало-мало не доскочив до терема. Люди в крик: «Хто це? Хто це?» Ніхто його не впізнав. А він не спинився та й зник з очей.

   Повернувся найменший брат на поле, пустив коня, а сам погнав свиню додому. Приходить додому, а там брати розповідають:

— От так плигнув — мало не до терема!

— Може, то я? — каже найменший.

Брати в сміх:

— Ой ти, дурню, дурню! Таке вигадав.

   От другого дня брати знов їдуть до королівни, а найменшого брата виряджають свиню пасти. Погнав він свиню на поле, як свиснув, як гукнув — біжить кінь, аж земля гуде. Прибіг — так іскри з очей і сипляться. Хлопець і каже йому:

— Неси мене до короля!

— Господарю мій милий, господарю мій любий! — каже кінь. — Як же тебе нести: чи понад землею, чи по половині дерев, чи поверх дерев?

— Неси,— каже,— по половині дерев!

   Сів він, кінь як поніс його, аж земля гуде! Наздо­гнав він братів та повз них — як вихор! От добігає найменший брат, а там знову народу-народу, як хма­ри! А королівна — ще краща, ще пишніша, високо-високо в золотому теремі. Як стрибнув кінь — до­скочив до рундука, не доскочив до королівни. Люди в крик: «Хто це? Хто це?» Ніхто його не впізнав. А він не спинився та назад.

   Найменший брат повернувся на поле, пустив коня, а сам погнав свиню додому. Приходить додому, а там брати розповідають:

— От так плигає! Замалим не доскочив!

— Може, то я? — каже найменший.

Брати тільки засміялись.

   От третього дня вже востаннє старші брати їдуть до королівни, а найменшого знову з свинею виря­дили. Погнав він свиню пасти, вигнав на поле, як свиснув, як гукнув — біжить кінь, аж земля гуде. Прибіг — так іскри з очей і сипляться. Хлопець і каже йому:

— Неси мене до короля!

— Господарю мій милий, господарю мій любий! — каже кінь. — Як же тебе нести: чи понад землею, чи по половині дерев, чи поверх них?

— Неси,— каже,— поверх дерев!

   Сів він, кінь як поніс його, аж земля гуде. Наздо­гнали вони братів та повз них — як вихор! От при­їжджає найменший брат до гори, а там стільки на­роду: з усього королівства люди зійшлися подивити­ся, що то буде — чи доскочить той їздець до коро­лівни. Вже ніхто не намагався скакати — бачать, що не змога. Всі тільки й дожидаються того, який учора замалим не доскочив. А королівна, як сонце, пишна та гарна, високо-високо сяє.

   Коли це враз приїжджає найменший брат. Як вихор між людьми промчав — та вгору. Скочив, до королівни доскочив, перстень з руки зняв та й назад. Люди в крик: «Хто це? Хто це?» Всі питаю­ться, і ніхто не знає. А він не спинився та й зник з очей.

   Поїхав найменший брат на своє поле, пустив коня, а сам погнав свиню додому. Перстень одяг на палець і ганчіркою зав'язав, щоб не було видно. Приходить додому, а там брати вихваляються:

— Таки доскочив! От так лицар!

— Може, то я? — каже найменший.

Брати гніваються, глузують:

— Чи не загубив ти й останнього розуму?

   От другого дня наказ від короля, щоб зібралися до нього всі — і старі й малі. Брати і говорять один до одного:

— Як нам везти дурня? Сором! Та нічого не вдієш… Звелено!

   От так зібрались усі в дворі королівському, а там столи понакривані й їжі багато-багато. Король почав пригощати людей медом, а наостанку частувала всіх королівна. Частувала, частувала, підійшла й до най­меншого брата. Той бере все лівого рукою. Вона питає:

— А правою чому ж не береш?

— Та забив палець.

— Ану, покажи?

   Він як розв'язав палець — так той перстень і засяяв! Королівна руками сплеснула:

— Це ж,— каже,— він!

   Привели хлопця до короля… Ну, тут уже королеві нічого робити, треба за нього дочку віддавати.

   Звінчали їх та такий банкет учинили! А старші брати сидять на тому банкеті та тільки дивують­ся: був дурень, а тепер короленко.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар