Три перестороги

   Був один чоловік та мав лиш одного сина. Але той син уже виріс і не хотів бути коло батька і пішов у світ.

   Іде та й зайшов до одного ґазди, і питається, чи не слу­жити у нього. А ґазда каже йому:

— Будеш служити в мене за одне слово.

А він каже:

— Буду.

І наймився в нього. Відслужив рік, а ґазда каже йому:

— Не знаєш броду, то не йди у воду.

Та й уже більше нічого.

   Служив і другий рік, знов за одне слово. Вислужив рік, а той ґазда каже йому:

— Без своїх очей не дай худобу.

Тепер служить і третій рік у нього. Вислужив, а той ґазда каже йому:

— На сторону жінку не пусти саму.

   Тоді збирається і відходить. А ґазда не був такий: дав йому ще вісім карбованців. Пішов хлопець. Іде, відійшов милю або далі, дивиться: їде гусар на коні, та й кінь спотикнувся, а він упав із коня у воду та й утопився. А той гадає собі: «Є вже моє одне слово за один рік, що не йди у воду, як не знаєш броду».

   Узяв з того гусара познімав усе, вбрався, сам сів на коня і поїхав. Приїздить додому; оженився, взяв собі зі сторони жінку та й живе, а коня і вбрання з того гусара сховав. Жінка за те не знає. Живуть рік, а в її тітки весілля: женить сина, та й вони запрошені на весілля.

Каже жінка:

— Ходімо на весілля до брата мого.

— Бери дитину на руки, а я піду аж завтра.

   Взяла вона та й пішла, а він лишився дома. Лиш жінка пішла, а піп приходить до нього:

— Поїдете мені у ліс.

А він каже:

— Не маю коли.

А піп каже:

— То я сам поїду, дайте воза.

   І дав попові воза, і поїхав піп у ліс, набрав воза дров, що не могли коні зрушити. Почав коней бити, що аж кобила лоша вродила.

   Піп узяв лоша і затяг за корч, накидав дров і поїхав додому. А ґазда дивився, що піп робив, узяв лоша на плечі, приніс додому. Пригонить піп коней, а ґазда питається:

— Що там у лісі?

А піп каже:

— Добре.

А ґазда каже попові:

— Ходіть до хати.

 Ввійшов піп до хати, а ґазда каже:

— А то чиє лоша, попе?

   Як побачив піп, та й застив. Як візьме ґазда попа бити, аж упрів піп. І пригадав собі ґазда, і каже сам до себе: «Ка­зав мені мій ґазда, що не дай свою худобу на чужі руки». Тепер збирається на весілля до жінчиного брата. А жінка на­перед уже пішла. Убрався в той мундир, що зняв із то­го гусара, та й їде на весілля і тим конем самим з-під гу­сара.

   Приїздить на весілля, а жінка його так дивиться на нього. Сподобався їй він; дали йому їсти і пити. Як підпив добре, ану в танець зі своєю жінкою. А жінка не знає, що то її чоловік. А він каже до неї:

— Підеш зі мною спати, дам тобі п'ять карбованців.

 А вона каже:

— Піду.

Пішла і сказала мамі своїй, що той дає п'ять карбованців. А мама каже:

— Іди, де нині п'ять карбованців заробиш?

   І пішла вона з гусаром спати. По тому вона заснула, і дитина коло неї. А він устав, дитину взяв, сів на коня і поїхав додому, сховав дитину. Вона пробуджується вночі, а дитини і гусара нема. Входить до хати і каже мамі, що нема дитини.

— Буде біда, як дізнається твій чоловік. Що робити? — каже мати до доньки. — Палім комору, скажемо, що ти спала з дитиною, хтось запалив комору, ти втекла, а дити­на згоріла.

   Запалили комору і вчинили, що дитина згоріла. При­ходить її чоловік рано, розказали йому, а він каже:

— Нічого.

Утішилася вона, що її чоловік нічого не каже, і спокій.

   У неділю по весіллю зібрав він війта і раду, тестя і тещу до себе. Зробив бал по обіді. Зачав розповідати, як він слу­жив три роки за три слова; одне слово: як не знаєш броду, не іди у воду; друге слово: свою худобу не дай на чужі ру­ки; а трете слово: не пускай жінку на сторону без своїх очей.

   Так і його жінка пішла на сторону, на весілля, спала з гусаром, украв дитину у неї. Вони з мамою обоє запалили комору і казали, що дитина згоріла.

— Піди, наймиту, і внеси дитину!

Вніс наймит дитину, а він каже своїй жінці:

— Твоя дитина?

А вона каже:

— Моя.

   Вивів коня і виніс убрання з того гусара, показав усім людям, за що то три роки служив.

— Їхав гусар — не знав броду, пішов у воду і втопився; дав худобу на чужі руки, вродила кобила лоша; пустив жінку на весілля, і що виробила — злакомилася на п'ять карбованців. А мама ще казала доньці іти, от то така наука. Вилазь, мамо, з-за стола!

Набив добре, набив і каже їй:

— Ти повинна доньці не позволити таке робити.

   Відтак жінку набив добре, научив її ґаздувати. З того часу жінка не була чемною і вірною.

повернутися до: Українські народні казки⇒