Три поради

   В одному селі жив собі незаможний парубок, був здоровий і вродливий, до того й розумний. Полюбила його ґаздівська дівчина. Сватали її багаті та вона ні за кого не хотіла віддаваться, тільки за бідного парубка. Що тільки родичі не казали їй, як не перемовляли! Адже він – бідняк, а вона – багачка. Як з таким вік прожити?

   Та дівчина не корилася ані матері, ані батькові. Правда, бідний хлопець і думати не смів, що за нього може піти багацька, красива і порядна дівчина.

— Ти багата, а я бідний! Ти будеш мені докоряти, що я живу на твоєму маєтку, — каже хлопець дів­чині.

— Не буду! Коли поберемося, будемо щасливі. Та­кого в нашому житті не станеться, щоб я тобі доко­ряла.

Хлопець згодився.

   Наділив батько дівчині добрий кусень землі, молоді побудували собі світлицю, хлів. Щасливо зажили. Хлопець був добрий майстер, мав заробітку немало. Минув рік, народилася й дитинка.

   Та яке щасливе життя не було, як не любилися, а не обійшлося без сварки. Жінка якось таки ска­зала:

— Ти мені сяк і так, а ґаздуєш на моєму маєтку, в тебе нічого не було…

Чоловік – неборак аж зблід:

— Та чи не казав я тобі, що прийде час і ти будеш згадувати мені про мою бідність? Піду я по світу, про­живу і без твого маєтку.

   Зібрався і пішов. Ніхто не знав, де він, куди подався, а він зайшов далеко – далеко, щоб про нього не чули, не знали де живе, як живе, щоб його і знайти не могли. Коротко кажучи, чоловік в однім селі найнявся за слугу. Коли наймався у старого діда, той спитав його:

— Та за яку платню будеш у мене служити?

— Мені платні не треба! Дайте їсти й одяг.

   Служив чоловік у діда чесно, полюбили його старі як рідного сина.

   Минали літа. Постарів слуга. Не раз хотів забути домівство, та дарма. Не забувалася ні жінка, не забував­ся й син. Серце йому розривалося з жалю, та гасив той жаль працею. Прийшов і той день, коли подякував за службу і зібрався собі додому.

   «Було що було! Може, і вона нарозумилася, може, і я був дуже гарячий», — подумав так, коли хотів рушати в дорогу.

   Господар наказав жінці,  щоб спекла пшеничного хліба. Та щоб спекла з твердою кіркою. Взяв старий одну хлібину, надрізав кірку, вибрав м'якуш, насипав у хлібину золота, поклав до торби і сказав:

— Оцю хлібину візьмеш з торби тільки вдома! А цю, верхню, їж! Ти в мене чесно служив, платню не просив, не токмився, я тобі даю два хліби і три поради. Перша порада така: де будеш видіти по дорозі сварку, не втручайся до неї! Де будуть битися — обійди. Коли розсердишся і будеш хотіти щось вчинити, відклади на завтра!

   Відкланявся чоловік, подякував дідові за хліб і по раду, рушив у дорогу. В однім селі жінки і чоловіки страшенно сварилися на вулиці. Чоловік згадав ді­дову пораду і подався геть із цього сварливого села. А у великому місті чоловік натрапив на таких, що би­лися. І тут не затримався, пішов своєю дорогою, зга­дуючи добру пораду господаря, в якого служив.

   Повернувся чоловік щасливо до свого села. Вже стем­ніло, коли прийшов на свій колишній двір. Дивиться й бачить: в хижі світиться. Підходить до вікна. Загля­дає до хати: його жінка цілує в лице якогось легіня. Потім сідає до столу з легінем вечеряти. Жінка ще не постаріла, а леґінь як косиця, — красний, поставний.

   «Мене з дому спровадила, щоб могла любасів приймати! Піду я до корчми! Нап'юся, візьму сокиру відрубаю обом голови!» — подумав і заховав торбу дров'янику. Та тільки вийшов на вулицю, як згадав про третю пораду діда.

   «Слухав я старого раніше, по­слухаю і зараз» — подумав, викинув із серця страшну а з голови лиху думку і пішов знову до хати, щоб дізнатися про все.

   Тільки став за порогом, як жінка впізнала його, схопилася з-за столу, впала на шию чоловікові й по­чала цілувати!

— Синку, іди сюди! Це твій батько! Він тебе залишив, коли ти мав тільки рік!

   Парубок устав з-за столу, обійняв і поцілував свого батька. За столом вечеряли троє.

— Чому мене залишив? Де ти бував?

— Ти мені сказала, що я бідняк! Я з жалю пішов по світу. Та нічого я не заробив, крім трьох добрих порад і двох паляниць хліба.

   Чоловік згадав про торбу і подався надвір. Уніс з дров'яника те, що залишив, як хотів іти до корчми.

— Спробуйте мого хліба! — добув паляницю і взяв ножа. Та тільки ножем торкнувся хлібини, як посипа­лося золото…

Може, чоловік, жінка, їх син і нині живуть, коли не померли.

повернутися до: Українські народні казки⇒