Царевича жінка-гуска
Царевича жінка-гуска
Був собі дуже бідний чоловік, і не було в нього нічого: ні землі, ні хліба, ні худоби — нічого-нічого, тільки одна хата й була, та й то вже така стара, що й дощ ішов через стелю. А в того чоловіка була дочка.
Занедужає він, то вона його покладе на печі, вкриє чим-небудь, затопить у печі, зварить там, що Бог послав, і піде хліба заробляти. Що за день заробить, то на другий день уже й нема нічого. Бились вони, бились, ніяк не розживуться. Стали вони Бога просити, щоб їм Бог поміг як-небудь розжитися хоч на шматок хліба.
Лягли вони увечері спати і сниться їм, щоб вони купили конопель, напряли пряжі, виплели невід і ловили рибу, то тоді розживуться.
Так вони й зробили. На останні грошенята купили повісмо-друге конопель, дочка спряла, а чоловік виплів невід і пішов рибу ловити. Понесла йому дочка обідати та й каже:
— Сядьте, тату, та пообідайте, а я піду та закину невід, може, що піймаю.
Закинула вона невід і піймала три щучки, стала їх вибирати із невода. А одна щучка й каже:
— Дівко-голубко, пусти мене! Я тобі дам таку красу, що на всьому світі не буде кращої від тебе.
Стала вона другу брати, і та каже:
— Дівочко-голубочко, пусти мене! Я тобі так зроблю, що де ти підеш, де ти повернешся, то все з тебе до двох діб будуть червінці сипатися.
А третя каже:
— Дівочко-голубочко! Пусти мене, я тебе за царевича заміж віддам.
Вона взяла й попускала всіх трьох; а сама забрала горшки і пішла додому.
Увечері повернувся батько додому, повечеряли, що Бог дав, і полягали спати. Уранці встають, і розказує дочка батькові:
— Снився мені сон.
— І мені, — каже той чоловік, — снився сон.
— Який же вам, тату, сон снився? Розкажіть і мені.
— Ні, дочко, розказуй ти свій перше, ти молодша.
— Мені, — каже, — снилось, щоб ми на ті червінці, що з мене насипались, у такому-то місті, в такому-то місці збудували дім і перебрались у те місто жити.
— І мені, — каже, — цей самий сон снився; коли так, то будемо будувати дім.
Поїхали вони в те місто, збудували дім і живуть, — а дівчина така стала гарна, що не здумати, не згадати, тільки доброму молодцеві в казці сказати.
Прочув царевич, що в такому-то й такому місті є така-то красуня, приїхав, звінчався з нею і повіз у своє царство. Прожили вони там, може, місяців шість або й більше. Одна жінка, що хотіла стати жінкою царевича, дізналася, що вже він оженився. Стала вона їздити по знахарях та по знахарках, стала вона розпитувати людей, щоб як-небудь царицю зі світу звести, а самій зробитися жінкою царевича. Одні кажуть: «Не знаю!» — другі кажуть: «Не знаю!»… А одна баба й порадила:
— Візьміть, — каже, — ту стрічку, що руки їм зв'язували, як вони вінчались, і накиньте їй на шию. Накинувши, бийте її паличкою, то вона перекинеться і мишею, і котом, і собакою, і вовком, і всякою-всякою звіриною, а ви все бийте. А як перекинеться птицею, перестаньте бити, то вона собі полетить.
Подякувала жінка тій бабі за пораду і поїхала в те місто, де та царівна жила. Приїхала туди, розпиталась, у якій хаті вона сидить, узяла стрічку й пішла.
Приходить, — вона сидить за столиком. Підкралась та жінка, накинула царівні на шию стрічку, вийняла з-під поли паличку і давай її бити де попало. Перекинулася царевича жінка мишею, котом, собакою, вовком, усякою-усякою звіриною перекидалась, а та все б'є… Поки била, поки била, аж та не перекинулась гускою і не полетіла. Тоді вона перебралась у таке плаття, як носила царевича жінка, і стала жити у царевича.
А в того царевича та був такий кухар, що ходив на полювання. Пішов він у ліс, коли дивиться — аж на сосні гніздо, і щось ворушиться у тому гнізді.
— Що воно, — думає собі, — за птиця таке гніздо поклала? Я ще зроду такого гнізда не бачив. Полізу я та подивлюсь.
Скинув він чоботи, поліз до того гнізда, коли туди — аж там маленька дитинка лежить і рученятками розводить… Узяв він ту дитинку, приніс додому і поклав на печі. Зайшов царевич у кухню, глянув на піч:
— Що це, — каже, — у тебе на печі?
— Дитинка.
— Де ж ти її взяв?
— У лісі, — каже, — на сосні в гнізді лежала.
Узяв царевич ту дитинку на руки, коли тут прилітає під вікно гуска:
— Ге! Ге! Ге!.. — кричить бідна та добивається у кухню.
— Пусти, — каже царевич, — ту гуску — відчини вікно, нехай вона не кричить.
Відчинив кухар вікно, вона так коло тієї дитинки літає та кричить, так бідна й очей не спускає з дитинки. Поніс царевич дитинку у другу хату, глянув у дзеркало — аж воно, як дві краплі води, схоже на нього.
— Оце моїй жінці пороблено так, що вона зробилася гускою. Це, — думає собі, — моя рідна дитина.
Прийшов він до кухаря й каже йому:
— Йди та шукай людей таких, щоб порадили, що мені робити, — це не гуска, це моя жінка.
— Добре, — каже кухар.
Пішов по царству, став розпитувати людей. Йому одна баба й порадила:
— Візьми, — каже, — синочку, стрічку, що їм руки зв'язували, як вони вінчались і накинь гусці на шию, то вона знов стане жінкою.
Кухар повернувся додому і розказує царевичу: так і так, — каже, — казала одна баба зробити. Царевич зараз дістав стрічку, накинув гусці на шию, вона стала такою жінкою, як і перше була. Тоді царевич ту наказав прив'язати жеребцям до хвоста і пустити їх у чисте поле гуляти.
