«Це не може бути»

   Жив багатий-пребагатий дідич. Жив у добрі — пив, бенкетував, а гості від нього й не виходили. Нарешті все йому набридло. Якось сів за стіл і задумався. Захотів чогось такого, що не може бути. Взяв собі папір і написав:

   «Хто мені придумає таке, чого не може бути, тому дам усі гроші, що маю в шухляді».

   Вивісив папір той у вікні й чекає. Люди читають і за­ходять до панського покою, але на все, що вони вигаду­ють, пан відповідає:

— Ну, що ж, це може бути.

Одного дня зайшов мужик Климентій.

— Я дуже бідний, — каже він.

— Це може бути, — мовив пан.

— Не маю що їсти.

— Це теж може бути.

— Не маю що вбрати.

— І це може бути.

— Мої діти голі й голодні.

— Це може бути. Вірю…

— Жінка свариться зі мною.

— Може бути.

— Дивлюся на вас, пане, і думаю: велика неправда панує на світі.

— Це може бути, може бути.

— Це може бути. Чого ж ні?

— От зберу я сто чоловіків, здорових легінів.

— Це може бути. Йди, збирай.

— І прийдемо разом до вашого палацу.

— Це може бути.

— Тоді виженемо вас із вашого палацу і пси вам марша заграють.

— Це не може бути! — крикнув пан.

   Бідний Климентій забрав гроші з панської шухляди й пішов собі додому.

повернутися до: Українські народні казки⇒