Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Цісареві цапи

Цісареві цапи

   Жив собі на світі бідний гуцул, якого називали у селі Кушніриком. Одного дня він полоскав у Черемоші бара­нячу шкіру. Робив своє діло і наспівував. А в той час їздив горами сам цісар із міністрами. Зачув пісню й під'­їхав до річки.

— Як живеш, чоловіче? — запитав Кушнірика.

— Добре. Люди їдять, а я тільки смачно облизуюся.

— А що ти тут робиш?

— Та долю товчу, аби мені не дала умерти.

— Скільки маєш зиску від свого ремесла?

— Чотири крейцери.

Цісар якусь хвилину подумав і запитав ще:

— Ти, мабуть, крутій. І все пропиваєш?

— Якби кожен русин так пропивав, як я, то виздиха­ли б з голоду всі корчмарі на Буковині.

— Тоді скажи, як витрачаєш гроші?

Гуцул почухав потилицю. Потім відповів:

— Перший крейцер я даю у борг, другим сплачую борг, третій просто кидаю у воду, а четвертий іде на дурних цапів.

   Цісар тільки витріщився на Кушнірика, бо не збагнув нічого. Міністри коло нього стригли вухами, як осли. Та вони вдавали, що все зрозуміли, і кривили писки: Кушнірик, мовляв, говорить дурниці.

Цісар був сердитий і спитав Кушнірика:

— А ти можеш, мудрий чоловіче, моїх цапів здоїти?

— Дуже легко…

— Тоді я їх пришлю із столиці.

— Добре, — погодився Кушнірик.

   На другий день цісар покликав до палацу своїх міні­стрів і сказав:

— Ану, розтлумачте слова того гуцула.

   Міністри поблідли, як недопечені калачі, загиналися і не могли сказати нічого розумного. Цісар тупнув ногою:

— Даю вам один тиждень, аби дізналися, а ні — то ваші голови покотяться землею!

   Зажурилися міністри. Посідали і так раду радили, що аж чуприни їм змокріли. Не їли, не пили, а радилися. Та з того тільки язики попухли. Нарешті хтось із них прошваркотів:

— Їдьмо до гуцула, хай він розтлумачить що до чого.

— Браво! — схвалили в один голос.

— Не забудьмо, панове, взяти золотих, — порадив най­старший. — Бо той харцизяка ще може сказати, що суха ложка рот дере, і не стане з нами говорити.

Погодилися. Сіли у бричку і — гайда!

   Кушнірик кожух латав і пісню співав. Навіть не глип­нув на міністрів, що стали на порозі. Та найстарший ступив уперед, нахилився до нього й сказав:

— Змилуйся, добрий чоловіче. Скажи, як витрачаєш ті чотири крейцери, які заробляєш на овечій шкірі.

— Бр-р-р! Пан — псові брат! — крикнув Кушнірик так сердито, що той аж відскочив.

Другий міністр упав на коліна:

— Благаємо тебе, розкажи, бо цісар нам постинає голови.

— Брешеш, ворон воронові не видовбає ока, — відповів Кушнірик.

Міністри заревіли не своїми голосами:

— Е-е-е!

— Бе-е-е!

— Ме-е-е!

Гуцул розреготався:

— Ади, з моєї хати вже овечу кошару зробили! Ану, загатіть сльози!

Міністри тільки шморгали носами.

— Ми дамо тобі грошей…

— Ге-ге, ваше слово — лише до порога. Я не дам ро­бити себе дурнем. Підете зі мною…

Кушнірик повів їх до найбідніших хат.

— Ану, висипайте на лаву ті гроші, що їх маєте да­ти!.. — наказував міністрам.

Пани витрушували із своїх кишень золото на лави бідняків.

   Коли роздали все до останнього гроша, гуцул натер їм у ніс перцю, а потім сказав:

— Я на одній овечій шкірці маю чотири крейцери, а витрачаю так: перший даю на сина, бо він буде на ста­рість давати мені, другим крейцером годую свого батька, бо він колись годував мене, третій крейцер кидаю у воду — даю доньці на віно, а четвертий іде на цапів — то на вас, панове.

Міністри отетеріли.

— Ідіть собі на зламану голову, дайте мені вже чисту годину! — закричав гуцул.

Міністри драпонули до столиці, як дідьки до пекла.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар