Циган на гостині

Один циган дуже зголоднів. Сказав жінці:

— Я весь час голодний. Довго не потягну — впаду, як коняка під першим горбом. Треба роздобути хліба і до хліба.

— Та як? — спитала жінка.

— Ади, як! Я розсерджуся на тебе, візьму ломаку й — за тобою. Ти побіжиш городом простенько до кума. Та верещи на все село: «Рятуйте, кумочку, рятуйте!..» Він вискочить із хати, схопить мене за руку і скаже, аби я сів на лаву. Буде з нами мудро говорити і схоче нас полагодити. А потому покличе до столу та ще й пляшку горілки поставить. Ми сядемо й добре пополуденкуємо.

   Так вони й зробили. Циган схопив якесь лихо й по­гнався за жінкою. А вона тікала до сусіда й кричала на весь світ.

   Кум вибіг надвір, кинувся до них і так відгамселив го­лодного цигана, що той ледве встояв на ногах. Потім за­просив:

— А тепер ходіть до хати, я вас помирю.

   Сіли вони за стіл. Циган їсть, п'є і думає: «Ой мої кісточки! Нема ніякого рахунку отак заробля­ти… Треба братися до якоїсь роботи…»

повернутися до: Українські народні казки⇒