Циган на заробітках

   Один ґазда покликав косити свого кума-цигана. Сіножать була далеко, тому всі косарі взяли собі їжу в поле. Стали до роботи, вкосили кілька вал­ків. Та доки прийшли, доки поробили, сонце підня­лося. Ніби настав час і снідати. Сіли куми під гру­шею, снідають. Коли з'їли сніданок, циган каже:

— З'їжмо, ґаздо чесний, і обід, щоб на нього не витрачати марно час.

   «Добре!» — думає ґазда й кладе на обліг обід. Ци­ган їсть так, що за вухами тріщить.

— З'їжмо, куме, й вечерю, щоб час на неї не мар­нувати! — промовив циган.   

   «Добре!» — думає ґазда, бо сподівається, що тепер косар уже до самого вечора буде підтинати траву. З’їли й вечерю.

— Та у нас куме, такий звичай, що після вечері роботи вже нема — каже циган-косар.

І пішов собі спати.

Ґазда косив цілий день сам.

   Другого дня знову вийшли в поле косити ґазда й кум-циган. Та ґазда домовився зі своєю жінкою, щоб вона принесла пізно такої-сякої сьорбанки. Він на неї ніби розсердиться, поженеться полем, щоб її набити а вона впаде, й страва розіллється.

   Косять, косять ґазда і циган. А кума їсти не несе Дивиться циган на небо, сонце високо, скоро вже й обід, а їсти нічого. Вже сонце пішло з полудня, вже й вечоріти починає, а куми нема. Ґазда ніби серди­тий. Нараз циган помітив жінку ґазди, зрадів, а чо­ловік вовком біжить до жінки й косою розмахує.

— Куме, дайте спокій кумі, бо ще страву розіллє! — кричить циган.

   Та ґазда біжить. Раптом жінка впала, горщики через голову покотилися.

   Ґазда тільки подивився, як його жінка поклала по­рожній посуд до торби й пішла додому.

   Циган шкодує, що страва розіллялася, та мусить косити голодний. Косять, косять, вже й місяць зійшов, а вони косять. Показує циган місяць на небі й гово­рить, що днина закінчилася.

— То брат сонця! — каже ґазда й додає: — Треба косити далі!

Косили доти, поки місяць не зайшов. Тільки тоді пішли додому.

   Поставила жінка на стіл і вечерю. Та ставила спер­шу дещо посьорбати, а під кінець принесла пироги, голубці. Наївся циган перших страв, а другі тільки крадькома до пазухи кидає. Помітила ґаздиня цига­нову хитрість та й каже:

— У нас, куме, такий звичай: поїли, повечеряли, по­чинайте танцювати.

   І зразу вхопила кума під боки й закрутилась у тан­ку. Все, що циган за вечерею кинув за пазуху, ви­пало.

   Прийшов циган за платнею. А договір був такий: торбу борошна за кісьбу. Циган прорізав торбу і під нею поставив мішок. Насипає ґазда борошна, насипає. Торба вже давно має бути повна, а борошно і дна не закриває. Дивиться ґазда, а під торбою вже пов­ний мішище.

— Та що це, куме?

— Та то, прошу вас, куме, такий брат торби, як місяць — сонця!

повернутися до: Українські народні казки⇒