Циган та чоловік

   Ішов чоловік шляхом, а над шляхом росла якась деревина. Дивиться чоловік — сидить циган на тому дереві на гілці і рубає її, і вже підрубав зовсім, от-от гілка уломиться. Чоловік і каже:

— Цигане, цигане, упадеш.

— А почім ти знаєш? Хіба ти Біг? — відізвавсь циган.

— Я не біг, а йшов, та знаю, що упадеш.

   Не поняв віри циган мужикові. Сидить собі на гіл­ці та й цюка. Ще не покривсь чоловік тою горою, а циган вже доцюкавсь, що гілка луснула, і бебехнувся з нею циган на землю. Зараз схопивсь циган і побіг доганяти мужика.

— Батечку, голубчику, — наздогнавши, благає циган мужика, — коли ти взнав, що я упаду, то ти знаєш, чи скоро я і умру: скажи, мій голубе, скільки мені на світі жити ще зосталось?

Щоб швидше циган відчепився:

— Як тричі кашлянеш, то й умреш, — відказав чо­ловік що попадя.

— Е, побіжу ж я та хоч скажу жінці, що скоро вмру, — заголосив циган.

   Подавсь циган до жінки, та дорогою задихався та й закашлявся. Тільки що кашлянув утретє, так і розтягся на шляху, і лежить ні живий ні мертвий. Їхав на ту пору тим шляхом пан. Зупинив кучер коней, по­чав штовхати цигана, щоб устав із шляху. Не ворух­нется циган. Підходить до нього сам пан, торкає його ногою і питає:

— Чом ти, цигане, не підводишся?

— Мені чоловік казав, що я вже вмер.

   Розсердився пан і звелів кучерові стьобонути ци­гана батурою. От кучер як стьобоне — мовчить ци­ган, він удруге, утретє… Не змігся циган влежати, та як схопиться, — давай панові дякувати:

— Спасибі тобі, паночку, що ти воскресив мене! Мені чоловік сказав, що як тричі кашляну, то і вмру. Я кашлянув тричі, та й думав, що вже вмер. Теперечки побіжу, похвалюсь жінці, що живий зостався.

повернутися до: Українські народні казки⇒