Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Украдене щастя

Украдене щастя

   Жив коло одного болотяного шляху газда-хуторянин. Недалеко від його обійстя, посе­ред дороги, лежала калабаня яка не ви­сихала. Кому восени або навесні туди лежала путь, той міг бути певний, що застряне в багні, лише ґаздівські коні витягнуть його воза. А бо­лотяно було там через те, що ніхто на тому міс­ці не хотів побудувати міст. Грошей, котрі над­ходили в уряд від громади, не вистачало на будову, село було бідне, отож про нього й не дбали.

   Газді-хуторянину надокучило витягати вози з калабані та й подумав собі так, що і його до­рога лежить через багнище, що і його коні застрявають там, як і людські. Міркував він, міркував і досудив так, що сам побудує міст — скільки б то йому не коштувало. Як досудив, так і вчинив.

   А в тих краях ходив один злодій. Коли міст був готовий, той став собі під мостом і вислуху­вав, що будуть говорити люди: чи не похва­литься якийсь великими грошима? Пересидів злодій під мостом півдня і вислухав усе, що го­ворилося. Потім зайшов на хутір і каже:

— Кожний, хто переходив, дуже красно дя­кував тому чоловікові, котрий побудував міст.

   Ґазда, хоч збіднів, та дав йому поїсти — вдячний за добру звістку. Злодій знову став під мостом і слухає, що говорять люди. А через міст у людській подобі йшло Щастя з Нещас­тям. Спершу озвалося Нещастя:

— Чи правду кажу, братику, що той чоловік заслужив на те, аби бути щасливим.

А Щастя сказало:

— Ґазда, котрий за свої гроші побудува­в міст, дістане від мене велику нагороду: його жінка скоро народить дитину, що буде щасли­ва: все, що хтось попросить для тої дитини, бу­де сповнено й на її слово — усе здійсниться.

   Злодій чув ту бесіду від слова до слова. При­йшов він на хутір, і господар звідає його:

— Ну, що говорили люди на мості?

Той відповідає:

— Сьогодні, як і вчора, кожний, хто пере­ходив, просив вам добра й міцного здоров'я.

Про бесіду між Щастям і Нещастям злодій не сказав.

   Невдовзі ґаздиня народила сина. Злодій за­різав баранчика, кров'ю змастив породіллі гу­би, а сам украв дитинча і втік, що й слід його пропав. Повставали господарі вранці, дивлять­ся, а дитини коло них нема. Ґазда перелякався, бо побачив, що губи у жінки закривавлені. Що міг думати собі? Думав, що вночі жінка з'їла сина!

   Даремно небога виправдовувалася, даремно казала, що вона не винна. Суд засудив її на страшну кару — замурувати в стіні, аби вона там померла з голоду. Як присудили, так і було зроблено.

   А лукавий злодій з украденим дитинчам ді­йшов аж до моря, став на березі й почав про­сити Щастя, аби там виріс для малого замок. І нараз появився над морем красний замок. Тоді злодій попросив багато грошей. І то появилося. Він найняв дитині годуваль­ницю, а сам оженився і жив собі, як цар.

Одної ночі жінка каже:

— Послухай, чоловіче, що я тобі скажу. Як ти собі думаєш, чим то пояснити, що ми такі щасливі? Нічого не робимо, а всього у нас доста!

   І чоловік розповів, звідки дісталося їм щас­тя. Сказав, як один господар побудував через болото міст, а він, злодій, став під тим мостом і підслуховував розмови проїжджаю­чих. А одного разу мостом переходили у люд­ській подобі Щастя й Нещастя — йшли й мали свою бесіду. Щастя захотіло віддячити ґазді за його добро й сказало, що йому народиться щаслива дитина: хто і що би не просив для тої дитини — все негайно збудеться. І злодій зі­знався, як викрав мале й подався з ним сюди, на берег моря. Признався і в тому, що випросив для хлопчика замок, де вони живуть, випросив багато грошей, а потім малому найняв годува­льницю, а сам оженився.

   Цю оповідку всю до кінця вчув хлопець, що на той час уже підріс. Його дуже заболіло те, що небогу матір, ні в чому не винну, замуру­вали в стіну живою. Тоді хлопець сам попросив Щастя, аби злодій, котрий його викрав від рід­ної матері, обернувся одразу на пса. Що попро­сив, те сталося. Хлопець заговорив до його жі­нки і наказав, аби вона негайно полишила за­мок. А коли жінка пішла, зажадав від Щастя: «Хай пропаде замок, аби з нього й каменя не зосталося!» І замок пропав. Хлопець разом із псом вирушив у дорогу — хотів чимскоріше по­вернутися до рідної домівки. Думав, що, може, ще жива там мати — і знайде її.

   Йшов та йшов із псом і якось попросився в одному селі пере­ночувати. Господар прийняв його радо і запро­сив вечеряти. Та гість красно подякував, а їсти не хотів.

— Ну, та як не хочеш, то, може, дати твоєму псові! — спитав чоловік.

На те хлопець відповів:

— Того пса я нагодую сам. Не журіться ним!

   Сказавши так, вигріб із печі повну лопату грані висипав псиськові під ніс і наказав їсти. Пес мусив його слухати. Всі у хижі дуже здивувалися і почали казати:

— Ой, та ми такого ще не бачили, аби пес їв грань!

На те хлопець відповів:

— А таке чи бачили, аби мати з'їла свою рідну дитину?

— Ні, й таке не бачили, — призналися лю­ди. — Але у нас було чувати, що там і там, у тому й тому селі, одна мати з'їла маленьке ди­тинча та ще й першої ночі, ледве воно встигло народитися.

   Рано-вранці хлопець попрощався з господа­рями, взяв ноги на плечі й — просто до села, про яке говорилося. Йшов не дуже довго — і прийшов у те село. Знайшов старого батька, поговорив із ним і попросив показати місце, де колись замурували матір. Хлопець пішов од­разу на те місце і почав просити Щастя:

— Ой, Щастячко, поверни мені мою бідну маму! Хай розпадеться та стіна, де її замуру­вали, хай вийде звідти моя мама, аби їй ні­чого не пошкодило, і хай оживе знову, як му­чениця!

   По тих словах кам'яна стіна розступилася, і мати явилася перед ним живою. Хлопець ска­зав, що він — її син, видить перед собою свою рідну маму. З великої радості вона почала об­німати й цілувати сина. Не знати, доки б то тривало, та підійшов ґазда і, коли увидів свою жінку, то з радості заплакав, як мала дитина.

   Аби справедливість не минулася, не забула­ся, щасливий хлопець попросив обернути пса на чоловіка. І пес перемінився знову на того злодія, що наробив біди. Тепер замурували в стіну його.

А щасливий хлопець залишився із щасли­вою ріднею.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар