Вечірник, Полуночник і Світанок

   Жили колись давно чоловік і жінка. І народився у них перший син, якому батьки дали ім'я Вечірник (бо саме ввечері родила його мати). Минув рік, і однієї полуночі вродила жінка чоловікові другого сина — Полуночник. А потім, через рік, народився й третій син — Світанок.

   Пішли сини у світ. Перший син приходив завжди до батьків увечері, другий — у полуніч, а самий менший, що Світанком звався,— на світанку.

   А саме в тому царстві пропала раптом в царя дочка. Де уже не шукали її всі придворні й слуги — та даремно: не знайшли й сліду ніде. Тут міністри і порадили цареві попитати за царівну у хлопців — Вечірника, Полуночника й у Світанка, що кожен день ходять по світу.

   Прийшли царські слуги до господаря, принесли дарунки, питають:

— Де ваші сини?

— Сини мої в дорозі,— каже батько — Але ви почекайте. Скоро вже Вечірник прийде, ви його і запитаєте.

   Прийшов Вечірник. Розпитали його царські слуги про дочку царя.

— Ні, не бачив і не чув ніде я про царівну,— відповів Вечірник.

— Попитайте Полуночника ще,— каже царським слугам батько.

   Стали царські слуги чекати Полуночника. Не забарився і той прийти.

— Ні, не зустрічав ніде царевої дочки,— сказав Полуночник.

— Що ж, попитайте ще у Світанка,— знову каже батько царським слугам.

   Стали ті чекати третього сина. Незабаром прийшов і Світанок. Та і він не знав нічого про цареву дочку.

   Аж тепер Вечірник, Полуночник і Світанок дізналися, що вони брати. Порадилися і вирішили всі троє йти в світ шукати царську дочку.

   Як вирішили, так і зробили. Попрощалися сини з батьками, вирушили гуртом по світу.

   Йшли полями, йшли лісами. Та все марно. Вже хотіли й повертатися, та ось найменший брат Світанок запримітив гору, а в ній отвір. І він, цей отвір, в саме підземелля.

   Відшукали брати шнура, та ні перший брат, ні Полуночник не захотіли опускатися в провалля.

— Спускайся, брате, ти,— мовили старші брати Світанку — А ми тут постережемо і почекаємо.

   Схопив хлопець за край шнура, поліз у підземелля. Ліз, ліз і враз побачив внизу галявину, а на ній — хатку, що стояла посередині галявини. Зайшов Світанок у дім: дід з бабою саме вечеряли.

Взяв хлопець ложку, став і собі їсти з ними.

Дід каже.

— Давай, бабо, ще…

Баба ще налила. Дід поїв, а далі каже.

— Я голодний… хтось з нами вечеряв. Ти бери, бабо, коцюбу і ставай у дверях. Будемо ловити.

   Так дід і баба зловили хлопця. Той і розказав, чого прийшов сюди.

— А чого ви сліпі? — запитав хлопець. Дід з бабою стали розказувати.

— Коли ми пасли корову, прийшли злі русалки і повипікали нам горючою водою очі. З тих пір ми і невидющі. Помогти нам може тільки жива вода.

   Попросився хлопець у діда і баби пасти корову. Вивів її у поле, а сам заховався у тернину. Прийшли русалки. Вискочив хлопець з тернини — та й половив їх. Пообіцяв:

— Якщо одна з вас принесе цілющу воду, то й відпущу.

   Згодилася одна русалка принести цілющу воду. Відпустив її хлопець. Незабаром принесла вона воду. Полив хлопець на дерево горючою водою — воно загорілося. Тоді дала русалка цілющу воду. Полив хлопець знову па дерево — воно ожило.

   Узяв хлопець живу воду, поніс дідові і бабі. Змочив їм очі — вони й стали видючими.

Настав час прощатися з дідом і бабою.

Виніс дід чарівного меча, віддав хлопцеві, баба ще порадила:

— Коли будеш вилазити звідтіля на світ, то спершу почепи до шнура каменя.

   Попрощався хлопець з дідом і бабою, пішов шукати царівну. Йшов не довго коли побачив у скалі печеру. Зайшов, а там сидить у кутку красива дівчина. Побачила вона хлопця та й каже:

— Тікай звідціля скоро бо змій прилетить. Як увидить він тебе, то з’їсть.

— А хто ти така? — питає хлопець.

   Тут і розказала дівчина, що вона царева дочка, а вкрав її з царського саду, куди вона вийшла погуляти, великий семиголовий змій.

   Взяв Світанок дівчину і — в дорогу. Аж чує: земля гудить, за ними летить, женеться семиголовий змій. Замахнувся хлопець дідовим мечем — зрубав змієві шість голів, а сьомої не може. Довго рубалися, билися, аж хлопець упав знесилений. Тоді царівна хлюпнула на нього цілющою водою, він ожив, відрубав змієві сьому голову.

   Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться. Натрапив хлопець на діру у скелі, де чекали на нього старші брати. Узяв кінець шнура, прив'язав царівну. А вона зняла з руки перстень, переламала: одну половину взяла собі, а другу дала хлопцеві.

   Витягли старші брати царівну, знов опустили шнура, а хлопець згадав бабину пораду, почепив до нього каменя. Дотягнули брати до половини його і кинули.

   Задумався він і пішов у ліс. Побачив орлине гніздо: велика сова саме хотіла з'їсти маленьких орлят. Замахнувся хлопець мечем, відігнав сову, захистив від смерті орлиних дітей. Тут прилетів орел і каже:

— За те, що ти врятував моїх дітей, я стану тобі в пригоді.

— Допоможи мені, орле, вибратися звідціля наверх.

— Добре… Тільки на запас візьми багато м'яса і живучої води.

   Вернувся хлопець до діда і баби, випросив у них вола. М'ясо і живучу воду причепив до спини орла, сам сів на нього та й полетіли.

   Тільки пролетять трохи — і дає хлопець орлові з'їсти м'яса, що пролетять — знов дає м'яса. Та під самим верхом орлові забракло м'яса. Тоді хлопець відрізав і дав йому свою литку, а на рану полив живучою водою. Вона зажила.

Питається орел:

— Що ти давав мені їсти в останній раз? А хлопець:

— Давав своє м'ясо.

   Так вибрався молодший брат наверх. Пішов він до царя, а там весілля: його старший брат жениться з царівною. Вона ж нікому не хоче казати правди, бо брати залякали її.

   Світанок — відразу до царя. Розказав, як його старші брати обманули, показав половину персня, а царівна — свою половину.

   Тут же цар наказав вигнати геть за брехню старшого і середнього братів. А наймолодший брат женився з царівною. На тому й казці кінець, а хто слухав молодець.

повернутися до: Українські народні казки⇒