Ведмідь і черв'як

   Перед однією печерою, в якій ночував ведмідь, було одно велике дерево, що, росло та товстіло і щораз більше закривало вхід у печеру.

   Одного дня розлютився ведмідь на дерево й хотів його звалити. Побачив це черв'як із другого всохлого вже дерева та сказав ведмедю:

— Ти думаєш, що звалиш його власною силою. Не можеш. Коли тобі заважає дерево, знайди інше місце, поки я звалю це дерево.

Ведмідь розсміявся та став глузувати з черва.

— Краще мовчи, дурню! Як ти, такий малий, зможеш звалити дерево, що я його не можу звалити?

— Поживемо — побачимо! — сказав черв’як, заліз у дерево, та ще й рік не минув, як він звалив його. Тоді покликав ведмедя та сказав йому:

— Ти сильніший від багато звірят, звалиш коня й вола, але з нас двох хто сильніший — ти, великий, чи я, маленький?

— Я сильніший,— відповів ведмідь,— але не зміг звалити дерева відразу, бо тоді був ослаб. А так, як ти, валити цілий рік — це не штука!

А черв'як каже:

— Е, брешеш, мій ведмедю! Моя сила певніша, хоч і повільніша. Бо недаром каже прислів'я: «Мала капля скелю проб’є».

повернутися до: Українські народні казки⇒