Вовк і чоловік
Вовк і чоловік
Одного разу зустрів вовк жебрака й каже:
— Я тебе з'їм!
— Мене? Бачиш, який я худий, — шкіра та кістки. Не посмакує тобі моє м'ясо… А я тобі пораджу, кого з'їсти.
— Кого?
— В лісі люди рубають дрова. Придивись, від якої сокири найдальше відлітають тріски. Того й вибирай, бо у нього смачне м'ясо.
Прибіг вовк у ліс, виліз на високе дерево — й дивиться. Ага! Побачив молодого парубка — і давай підкрадатися до нього.
— Я тебе з'їм!
— Хочеш мене з'їсти? Тільки почекай поки я вмиюсь… Я не звір, мені треба приготуватися до смерті.
— Давай, готуйся, тільки швидко!
Парубок вирубав собі палицю, взяв сокиру і йде.
— Дай, вовче, мені свого хвоста, хай руки повитираю».
Чоловік обкрутив хвіст навколо лівої руки, а правою стиснув палицю і — бух! Бах! Бух!
Вовк скиглячи:
— Ой, відпусти, пусти… Я вже не хочу тебе їсти. Тільки дай мені щось перекусити, а то я дуже голодний.
Відпустив чоловік вовка. Прийшли до колиби, розвели вогонь, риби напекли… Вовк їсть.
— Дай ще попоїсти, — просить вовк.
Чоловік дав йому ще, а потім кинув і шматок хліба з сиром.
Вирушили люди додому і з ними вовк поплентався. На небі світив місяць. Проходили попри озерце й у воді вовк побачив своє відображення. Подумав, що то сир.
— Чи можу я взяти той сир? – запитав вовк;
— Можеш, тільки перед цим мусиш вихлебтати всю воду.
Вовк хлебче, хлебче… Уже його й здуло від води.
— Ой, більше не можу», заледь сказав вовк.
— Хлебчи, хлебчи! – кажуть хлопці.
Вовк мало не лопнув, а до сиру так і не добрався.
Посміялись хлопці з вовка за те що він з’їсти їх хотів та й пішли разом дальше.
Дійшли додому. Чоловік кличе вовка до хати.
— Ходи погрієшся.
— Я не піду. Боюся.
Впросив чоловік вовка зайти до хати, дав йому попоїсти, зігрітись і відпочити.
Після тої зустрічі з людьми, вовк більше ніколи не зазіхав на людей.
