Вовк та вовчиця

Розмовляли одного разу вовк та вовчиця.

— Погано тобі, вовче, живеться, — каже вовчиця.

— Чого? — здивувався вовк.

— Ти все по кущах ходиш, від людей ховаєшся.

— Гм, — пробурчав вовк, — але ти також від людей ховаєшся…— Ні, я де хочу, там і ходжу, і ніхто мене не бачить.

— Брешеш ти, голубонько! — не погоджується вовк. — Тебе люди бачать так само, як і мене.

— Хоч вір, хоч не вір, а я правду кажу, — відповідає вовчиця.

Покрутив головою вовк та й каже:

— Якщо так, то давай провіримо. Я заховаюсь у кущах, а ти йди у поле. Побачимо чи помітять тебе люди чи ні?

— Добре, — каже вовчиця, — подивимось!

   Сховався вовк у кущах, а вовчиця вийшла у поле. Побачили її орачі і почали кричати: «Вовк, вовк, бий його!..»

   Почув це вовк у кущах, що його згадують, і дременув у ліс. Біжить та й думає: «Цікаво, вовчиця в поле вийшла — і нічого, а я в кущах сидів — і мене побачили!..»

   Догнала його вовчиця та й запитує:

— Ну що, хто правий?

Віддихався вовк та й каже:

— Твоя правда. Нічого не скажеш!.. Якщо б не побачив на свої очі ніколи б не повірив.

повернутися до: Українські народні казки⇒