Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Видимо й Невидимо

Видимо й Невидимо

   Був собі пан та лакей. То як були ще вони малими, так укупі грались і усе у них зарівно; а як став панич паном, то так зненавидів того лакея, що давай вигадувати та риказувати, щоб вія зробив те й те, та усе таке, щоб його можна було знищити.

Усе те лакей поробить, живим і вернеться.

От раз загадує йому:

— Принеси мені, — каже, — Видимо й Невидимо.

   Той іде — плаче, та й прийшов десь у ліс, та такий страшенний, що господи! Дивиться — стоїть хатка, він і пішов у ту хату та й заховався під припічком. Коли це був обід, приходить дід та й гукає:

— Видимо й Невидимо, подай стіл!

   Тут відразу де не взявся стіл, а на ньому усякі напитки і наїдки. От дід напився, наївся та:

— Видимо й Невидимо, прибери!

Зараз де все оте і поділось.

А той лакей з-під припічка усе те бачить.

От як дід пішов, лакей виліз.

— Ану, — каже, — і я зажадаю того собі. Видимо й Невидимо, подай стіл!

Зараз де що і взялось.

Він напився, наївся, тоді і питає:

— А що, Видимо й Невидимо, може, тобі у цього хазяїна набридло?

— Та набридло, — каже.

— Так ходім зо мною.

— Ходім.

Ото і пішли. Він що версту відійде — гукав:

— Видимо й Невидимо, чи ти тут?

— Тут, тут, хазяїне, не бійсь, я не останусь.

   Коли це ідуть, бачить він, що покої будуються, людей нікого не видно, а одна тільки сокира: сама і теше, сама і рубав, а що треба підняти, сокира устромиться — сама і нагору витягне. Видимо й Невидимо йому і каже:

— Поміняй мене на сокиру – саморуб, а я у тебе знов буду, як тільки гукнеш.

От то тільки сказано, а тут і дідок іде, він і каже:

— Проміняй мені, діду, ця сокира на Видимо й Невидимо.

— Яке ж воно?

Він тоді зараз:

— Видимо й Невидимо, подай стіл!

Де що і вродилось. Дідок напився, наївся.

— Це, – каже, — добра штука! Чому не проміняти?

Та й віддав йому ту сокиру.

От він вийшов за кряж та:

— Видимо й Невидимо!

— Тут, тут, господарю, коло тебе, — озивається.

   От випало йому знову йти лісом. Іде він і бачить, що скаче кругом лісу ломачка, а в лісі ходить дідок.

— Що це, — питає, — діду, у тебе таке?

— Та це ломачка – самобійка, ось дивись.

— Ану, — каже, — ломачко – самобійко, ходи!

   Та ломачка як почала скакати! Що не скочить, то дуба звалить, то звалить. Він тоді до свого:

— Видимо й Невидимо, подай стіл!

   Зараз де що і взялось. Дід напився, наївся та й пристав до нього:

— Проміняй мені його на ломачку – самобійку та й проміняй.

А Видимо й Невидимо і каже йому:

— Та й проміняй, бо я знов у тебе, як гукнеш, буду.

Він проміняв, узяв ту ломачку – самобійку, вийшов з лісу та:

— Видимо й Невидимо!

— Тут, тут, господарю, коло тебе.

   Ось приходять вони у місто. Зайшов він у трактир, зараз як закомандує:

— Видимо й Невидимо, подай стіл!

   Відразу де що і взялось. Він напився, наївся та ще коло себе чоловік десять нагодував та тоді:

— Видимо й Невидимо, прибери!

Де що і поділось.

А у тому трактирі гуляв вояк, побачив та й каже:

— Це ще не штука, а от штука! Ану, прути, нуте!

   Де не взялись прути, як заходились, так коло нього аж свистять.

— Ось проміняй, — каже, — мені на твоє Видимо й Невидимо.

А Видимо й Невидимо:

— Та проміняй, — каже, — я знов у тебе буду.

Він проміняв його на ті прути, та тільки вийшов за місто та:

— Видимо й Невидимо!

— Тут, тут, господарю, не бійся, — озивається.

   От прийшов він до свого пана, а в нього саме гості були, та сусідів понаїздило такого!

Пан як побачив, що він вернувся, кричить:

— Ей, подать канчук.

— Ні, — каже, — підожди! Бий гостей, ломачко – самобійко, та добре бий!

   Як почала та ломачка гостей чистити! Що побила, а Що повтікали. Він тоді до прутів:

— Прути, нуте!

   Як візьмуться ж ті прути коло пана! От як відчистив добре пана, що той йому нічого вже не каже, тоді давай будуватись. Ломачка – самобійка дуби валить, сокира – саморуб сама таскає, сама рубає, сама і теше, а він тільки походжає і приказує.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар