Як дурень випросив вогню

   Ґазда мав трьох синів. Два були розумні, третій, мо­лодший, — дурень. Якось ґазда сказав їм:

— Йдіть у поле орати.

   Розумні сини вирушили у поле, а дурень за ними. Стар­ші прийшли на ниву й дивляться один на одного.

Дурень спитав:

— Чого стоїте?

— А що нам робити?

— Чого ж сюди прийшли?

— Батько наказував орати.

— А чому не орете?

— Ти що, не видиш, дурню, що ми забули плуга взяти?

— То йдіть додому і візьміть.

Розумні брати послухалися й кажуть:

— Сонце над заходом, нема коли повертатися за плу­гом. Підемо вже завтра. Тепер собі розкладемо вогонь і зваримо кулеші.

— Хай буде й так, — погодився дурень.

   Назбирали сухого бадилля. Розумні поставали й див­ляться один на одного.

— Чого стоїте, як слупи при воротах? — дивується дурень.

— А що маємо робити?

— Та нащо назбирали сушняку?

— Не чув, як ми казали, що хочемо зварити кулеші?

Чого ж не розкладаєте вогонь?

— А ти не бачиш, дурню, що ми кресало забули?

   Розумні брати ще довго дивилися один на одного. На­решті дурень мовив:

— А чому не йдете шукати десь вогню?

   Пішов старший брат. Довго блукав полями. Коли ди­виться — стоїть високий дуб. Виліз він на самий верх і розглянувся, чи не горить десь вогник. І зовсім недалеко побачив ясну ватру, коло якої сидів дід з білою бородою.

Хлопець зліз із дерева і побіг до старого:

— Діду, дайте вогню!

А той відповів:

— Як хочеш вогню, скажи мені якусь смішну неправ­ду, бо інакше не дам ні жаринки.

— Я не скажу нічого, бо не вмію.

— А коли не вмієш, то йди собі туди, звідки прийшов.

Старший брат повернувся з порожніми руками.

   Пішов середущий. Довго блукав по полю, доки і він не виліз на високого дуба і не побачив діда, що сидів ко­ло ватри.

— Діду, дайте вогню, — попросив.

А старий відповів:

— Як мені розкажеш якусь смішну неправду, то дам тобі вогню, а як ні — то ні.

— Не можу розповісти смішної неправди, бо ніщо та­ке не пам'ятаю: із моєї голови усе витікає, як вода із решета.

— То йди туди, звідки ти прийшов!

Середущий прийшов до братів також без жаринки.

— Тепер я піду шукати вогню, — сказав братам дурень.

   Він блукав по полю, а потому теж виліз на дуба і роз­дивився навкруги. Неподалік помітив вогник, а коло ньо­го — діда з білою бородою.

— Добрий вечір, діду! Чи не дали би мені трошки грані?

— А нащо тобі?

— Вогонь розпалити, кулешу зварити.

— Коли мені розкажеш якусь смішну неправду, то дам тобі грані, а як ні — то ні, — каже йому дід.

Хлопець не зажурився:

— А чому б не розказати? Слухайте. Пішов я в ліс, зловив собі зайця. Сів на нього і їду додому. За поясом у мене сокира. Їду, їду, коли глип — сокира відрубала зайцеві задок. Що мені робити? Треба його бодай прив'язати. Пошукав коло себе якогось мотузка, але не знайшов. Раптом зирк — ростуть молоді граби. Зламав я одного, скрутив із нього вужівку і прив'язав зайцеві задок. Знову сів та їду… Дорогою оглянувся — а на зайчому задкові уже виріс граб. І такий високий-превисокий, аж до неба сягає. Полізу, думаю, на небо й подивлюся, що там ро­биться. Лізу, лізу, лізу — виліз на самий верх. А граб трошки не доріс до неба. Та я хотів дістатися туди. Під­скочив один раз — даремно, підскочив другий раз — да­ремно, а як підскочив третій раз — опинився на небі. Але заєць із грабом утік…

— Як же ти потому зліз на землю? — зацікавився старий.

— Просто взяв і скочив. Але люди кажуть, що я впав на голову…

Дід зареготав.

   Дурень набрав вогню, пішов до братів. Наварили куле­ші, повечеряли й лягли собі спати. А другого дня вран­ці поверталися додому за плугом. Тільки дурний уже йшов попереду, а двоє розумних — за ним.

повернутися до: Українські народні казки⇒