Як горобець помстився лисові

   Раз спіймала ворона курча, сіла на дуб та й їсть. Але приходить лис під дубом, був голодний, та й дивиться, що ворона їсть. Йому дуже зробилося жаль, що він голодний, а ворона менша, як він, та й їсть. Та й каже до ворони:

— Кинь мені по добрій волі курча, а як ні, то я полізу на дуба і тебе там з'їм.

   Але ворона була мудра та й гадає собі, що як буде лис лізти, вона втече на друге дерево. Але щось собі лис роз­думав та й каже до ворони:

— Я лізти не можу, я старий. Я уже немало по світі находився, але відколи я ходжу, я ще не зустрічав такої красної птахи, як ти. Ти найрозумніша і найліпше співаєш.

   Ворона як почула, що її лис хвалить, що вона гарно співає, та й тоді каже:

— Кар, кар!

   Та й що мала в дзьобі, то впало, та й лис з'їв. Але лис побачив, що йому вдалося здурити ворону, та й каже:

— Мені ліпше буде так видурювати, ніж ходити за цим.

   Але знов іде під другого дуба, дивиться, а там знов ворона коло молодих воронят. Та й каже він до ворони:

— Кинь мені одну дитину, бо як не кинеш, то полізу та й усі з'їм.

   Ворона не схотіла, а лис зачав ніби дряпатися по дубі. Ворона як побачила, та й каже:

— От не лізь, я вже тобі сама кину, тільки не лізь.

Надлетів горобець та й каже до ворони:

— Що тобі старий лис казав?

Ворона каже:

— Казав, що як не скину свою дитину, то полізе та й з'їсть усі.

А горобець каже:

— Дурна, ти йому не кидай, хай спробує вилізти. Він лиш тебе так дурить, що полізе. Він не може вилізти.

А лис те вчув та й каже:

— Ей, чекай, я тобі нагадаю. Колись ти впадешся в мої руки.

Та й пішов.

   Відтак знов здибається з тим горобцем. Горобець на дубі, а він знов під дубом. Та й каже лис до горобця:

— Як ти перебуваєш у такий мороз? Я на землі так змерз, а ти не змерз на дереві? Що ти таке робиш, що ти не змерзаєш?

А він каже:

— Як звідти вітер, то я під крило голову запихаю, а як звідти, то я під друге.

А лис каже:

— Злізь нижче, бо я не чую, що ти кажеш.

Він зліз та й знову те каже, що казав. А лис каже:

— Злізь ще нижче, я не чую, бо глухий.

   А горобець знову скочив нижче, уже таки недалеко від лиса, та й каже йому:

— Як звідти вітер, то я під те крило сховаю голову, а як звідти, то я під те.

   Та й тільки запхав голову, а лис скочив, хап, злапав горобця за крило та й каже:

— Видиш, ти других радив, а собі не можеш; порадь собі тепер.

   Горобець вирвав крила шматок, та й вирвався, і утік. Але вже трохи зажив та й знов зустрічає лиса. Каже лис:

— Ой я тебе мав давно з'їсти, коли ти також не дур­ний.

А горобець каже:

— Ти мною ненаїшся, бо я малий, тільки, що мені життя відбереш. Я тобі ліпше пораджу, тільки нічого мені не кажи більше. Ходи зі мною, тут в одного ґазди дуже багато курей в курнику.

А лис дуже втішився та й каже:

— Ану, поведи мене туди!

   Вже нічого йому не казав, ішли вони разом. Лис іде зем­лею, а горобець то на одно дерево, то на інше. Та й так прийшли аж до буди. А в тій буді був пес. Горобець сів на буду та й каже:

— Ти йди, але щоб багато не брав, лиш одну, та й щоб дуже потиху брав, аби тебе ніхто не впіймав.

   Лис підсувається, підсувається. А пес спав. Але як учув, що лис іде, скочив та й лиса роздер. Так і проучив горобець хитрого лиса.

повернутися до: Українські народні казки⇒