Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Як гуцул наймався у попа

Як гуцул наймався у попа

   Якось один піп трохи підпив у війта на хрес­тинах і почав вихваля­тися:

— Я в самому Римі п'ять років навчався. Не знайдеться у світі такого, аби мене круг пальця обвів.

   Почув таке кмітливий гуцул, що служив у війта, і вирішив провчити хвалька. От другого дня пішов до попа.

— Тобі чого?.. — питає панотець.

— Прийшов я до вас, паночку, проситися на служ­бу.

А що робити вмієш?..

— Що скажете, отче, те й робитиму, — показав гу­цул здоровенні кулаки. — Навіть зварити дещо можу.

— Е, ні, до цього в мене є кухарка, а от до ціпа — добрий робітник пригодився би. Молотити вмієш?..

— Чому не вміти? Вмію, отче.

А яку тобі платню на рік положити?

— Я, прошу отця духовного, самотній, як палець, то мені багато і не треба. Дасте на рік три корці пшениці. Та й, звичайно, будете мене, як свого слугу, одя­гати й годувати.

   Зрадів піп, що такому дужому і молодому наймито­ві так мало платити, та й квапливо каже:

— У мене в усьому мусить порядок бути. Тож ходи, легіню, до покою, покличемо паламаря й дяка і при свідках умову складемо, аби ти від своїх слів потім не відмовився.

   Піп послав за свідками. А коли ті невдовзі при­йшли, стали писати договір. От піп і каже:

— Якщо ти, легіню, будеш мені погано робити, то я тебе прожену й зернини не дам.

— Як так, то й так, — погодився гуцул. — А коли ви, отче, порушите умову, віддасте мені наперед усю плат­ню за рік.

Так і записали.

   Другого дня вранці піп вийшов на ґанок — погля­нути, як це новий наймит орудує ціпом. Та ба! Щось не чути на току роботи. Панотець послав наймичку розшукати лежня.

   Метнулася наймичка в стодолу і через мить ви­стрибнула звідти червона як рак.

— Він… Він… Ой, не можу…

— Що ж він? — допитувався піп.

— Та підіть погляньте…

   Розсердився піп, подався до стодоли. Дивиться: си­дить наймит на свіжому сіні, у чому мати народила, схрестив на грудях руки.

— Це так ти мені служиш, дармоїде? — затіпався у гніві панотець.

— А що ж мені робити? — спокійно каже наймит. — Я ж на вас, панотче, від самого досвітку чекаю. А вас як нема, так і нема.

— Що ти плетеш, дурню?

— Ой, і коротка ж у вас пам'ять, отче. Ми ж домо­вилися при свідках, що ви мене будете одягати й го­дувати. Забули? Ото я й жду, коли ви мене одягати прийдете. Та й перекусити вже не завадило б…

   Аж тепер зрозумів піп, що пошився в дурні, але було пізно. Довелося попові-хвалькові відміряти хитрому гуцу­лові три мішки зерна.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар