Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Як Климко спровадив дідича у пекло

Як Климко спровадив 
дідича у пекло

   Жив собі багатий-пребагатий дідич, що мав у володінні велике село. Люди добре обробляли землю, але не знали ремесла. А без ремесла навіть панське господарство занепадає.

Одного разу дідич покликав трьох леґінів. Першому сказав:

— Ану покажи руки.

Той показав. Пан подивився, щось поміркував і дав йому указ.

— Підеш на рік до міста і навчишся там на коваля.

Подивився на руки другого:

— Ти вивчишся на стельмаха.

   Третій парубок, Климко, витягнув перед паном руки, з довгими, тонкими пальцями. Пан довго думав, потім каже:

— Ти вивчишся на злодія.

   Пішли хлопці до міста. Там вчилися цілий рік, а як закінчився термін, повернулися в село. Один пішов до панської кузні, другий — до майстерні, а Климко плентався по подвір'ю і дивився, де би щось вкрасти. Дідич його покликав до себе:

— Я хочу бачити, чого ти навчився. У стайні є кінь, якого я найсильніше люблю. Вкради його, продай на ярмарку і принеси мені готові гроші. Як не вкрадеш, то голову зітну.

— Для вельможного пана все зроблю, — відповів Климко.

   На ніч дідич поклав добру варту коло свого коня, один наймит сів на нього верхи, другий тримав коня за хвіст, а два за вуздечка.

   Коли добре стемніло, Климко перебрався за стареньку жінку, взяв у торбу кілька пляшок горілки і став голосити коло панської брами:

— Ой Божечку святенький, я заблудилася в дорозі, ніч темна, додому далеко, а я не можу цю горілку донести.

— Ходи, бабко, сюди! — крикнув один з наймитів. — Переночуєш у нас, а завтра понесеш свою горілку.

   Климко увійшов до стайні, ліг під жолоб і заснув. У той час наймити вкрали з торби горілку, випили її і швидко сп'яніли. Де стояли, там і звалилися…

   Климко встав, вивів коня в лісок. Потім повернувся, висадив одного наймита на терлицю, другому дав тримати конопляний хвіст, а двом спереду — прив'язав мотузки до рук. Після того поїхав на ярмарок коня продавати.

Вранці пан увійшов до стайні й за голову схопився.

   Того ж таки дня повернувся Климко з ярмарку і дав панові гроші за проданого коня.

— Тепер, Климку, маєш украсти вола від плуга, — сказав йому Дідич.

— Для вельможного пана все зроблю.

   Папські слуги орали під лісом. Климко подивився на них здалеку й подумав, як украсти вола. Він узяв квочку з курчатами й пустив на краю лісу. Один з наймитів пішов врубати на пужална бучок. Побачив квочку з курчатами й покликав інших наймитів:

— Ходімо, хлопці, сюди, наловимо тут лісових птахів.

   Слуги покинули волів і побігли ловити курчат. Климко випряг вола з ярма, відрізав шматок його хвоста, встромив другому волові до рота і втік з худобиною в ліс.

   Наймити зловили квочку з курчатами, принесли до воза — глип — один віл пропав!

— Дивись, яке диво, віл вола з'їв! — крикнув один з наймитів. — Не встиг хвоста проглинути.

Пішли слуги до пана і розказали:

— Паночку, сьогодні, коли ми орали під лісом, віл вола з'їв.

   Дідич зрозумів, чия то робота. Покликав Климка до себе й сказав:

— Як ти такий мудрий, то вкради мою панянку.

— Зроблю так, як хоче наш вельможний пан.

   Климко купив добру пару чобіт і кинув один чобіт у лісі серед дороги, а другий трохи далі. Заліз у корчі й чекає.

   Почувся стукіт кінських копит. То пані їхала до міста. Фірман глипнув на землю й вигукнув:

— Дивіться, вельможна пані, чобіт!

— Злізь і візьми його, — відповіла пані.

— А що буду робити з одним чоботом? Якби два, то було б що носити. А так… — і фірман цьвохнув батогом.

   Через якийсь час побачив другий чобіт. Притримав коні і сказав:

— Дивіться, вельможна пані, другий чобіт.

— Я тобі казала взяти перший чобіт. Злізь і біжи за ним, доки хтось не забрав.

   Климко чув з-під корча, що вони говорили. Коли фірман повернувся за чоботом, він вискочив на сидіння, схопив віжки в руки і поїхав якомога швидко.

На середині лісу його зустріли чорти.

— Куди тікаєш, Климку?

— У місто, на ярмарок.

— Що везеш продавати?

— Вельможну панянку.

— Продай її нам. Скільки просиш?

— Мішок грошей.

   Чорти кинули легіневі гроші, сіли на бричку й поїхали. Климко повернувся додому.

— Я вкрав, вельможний пане, вашу жінку.

Дідич почухав потилицю й каже:

— Приведи її назад, заплачу триста золотих.

— Пані вже нема.

— А де ж вона?

— Продав її чортам.

Дідич заплакав ревними сльозами:

— Ти здурів, Климку? Що я робитиму тепер без моєї коханої пані?

— Не плачте, вельможний пане, вона живе щасливо, у кришталевому палаці. В неї щодня є високі гості — принци, князі, графи.

— Поведи мене, Климку, до неї, бо я ніде ніколи не бував.

— Не поведу, вельможний пане.

— Чому?

— Бо ми пропадемо без такого доброго дідича, як ви. Вам сподобається в панянки, і не захочете повернутись. А що ми, сироти, тоді будемо робити?

— Я повернуся, Климку, не журися…

— Ні, панночку. Тоді зробіть так: скличте людей і сповістіть їм, що як ви не повернетеся, то вони будуть вільні від панщини. І що тільки я дістану право ділити між ними ваше господарство.

— Говориш, Климку, як п'яний. Кажу ж тобі, що повернуся, — розсердився пан.

— Як повернетеся, все буде по-старому.

Пан подумав і все зробив так, як сказав Климко.

   На другий день парубок взяв горщик води, жмуток якогось зілля і шматок крейди. Пішов з дідичем у ліс. Залишив його під дубом, а сам подався знов до того місця, де здибався з чортами. Вмочив зілля у воду і скропив довкола землю. Потому лазив на колінах з крейдою в руці.

Кілька чортів вискочили з-під землі й спитали:

— Що ти робиш, Климку?

— Обводжу святе місце.

— Навіщо?

— На ньому хочу збудувати церкву.

— Ти здурів, Климку? Нащо нам церкви над самою головою?

— Мене не обходить. Завтра попи мають тут службу божу правити.

— Що хочеш за те, аби ти дав нам чистий спокій? — спитав старший дідько.

— Хочу, щоб ви забрали мого пана до пекла і дали йому там гарячу роботу. Він чекає вас отам, під дубом, — показав Климко.

— Давай його сюди! — втішилися чорти.

   Зловили паниська, затягли до пекла і там йому відразу показали, по чому лікоть киселиці.

   Климко повернувся у село, роздав чесним людям усі панські маєтки й поля. Він довго жив, землю свою орав і нічого у людей не крав. Може, й тепер ще живе на світі.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒  

Додати коментар