Як коваль переміг змія

   Жив колись змій. Він їв людей і не давав їм проходу. І врятував людей від цього змія один коваль. Збудував він недалеко від змієвого лігва собі кузню та й задумав, як би звести того змія з світу, звісно, щоб він людей не нівечив. От змієві, як той коваль кує в кузні, страшно, що іде від коваля стук. Прилітає змій до кузні, а вона зачинена залізними дверима.

— Гей, ковалю, що ти тут куєш, не даєш мені спати? Я тебе з'їм!..

— Що ж, то твоя воля. Дай тільки мені востаннє помолитись!

— Молись!

От коваль за молот та давай скоріше робити цвях.

— Чом же ти не молишся, а знову куєш? — гукає змій.

— Та я молячись, — каже коваль, — б’ю по ковадлу.

— Ну, швидше, а то в мене вже слина з рота тече.

— Зараз!

От зробив коваль цвях.

— Вже, — каже, — я готовий. Як же, — питає, — ти мене їстимеш? Ось в стінах є дірки (звісно, пробують свердла), так ти висунь сюди язик, я сяду на нього, а ти і проковтнеш мене.

   Погодився змій, висунув у дірку язика, а коваль за цвях та й прибив зміїв язик до стіни. Змій сюди-туди — не відірветься. А коваль за гнуздечку та й загнуздав змія. Запріг його у соху та й проорав, виорав поле і змія, звісно, замурдував. Люди зраділи та й собі давай корчувати ліс на поле.

повернутися до: Українські народні казки⇒