Як кучер і лакей пана провчили

   Це було так діло: один барин, як їде з дому, хоч і на довгий час у дорогу, так не бере з собою ніколи хліба.

   Ну от, надоїло кучерові і лакеєві часто голодними бути, так вони задумали провчити пана, як хліб брати у дорогу.

   Взяли нишком собі хліба з дому, а їхали вони днів на чотири в дорогу.

   Їм ночувати прийшлося серед степу. Підвернули вони під скирти із сіном, випрягли коней і потім по­лягали спати.

   Порадилися вони удвох, кучер з лакеєм: кучер каже, що я поведу коней в долину, отуди, щоб пан не бачив, пасти, а ти, як уже мене не видно буде, так ти тоді кричатимеш: «Барин, коні покрадено!» От як ти прибіжиш до мене і наїсися там коло мене. Так вони і зробили. Той повів коні, а цей кричить:

— Барин, коні покрадено!

Барин тоді кричить:

— Біжи скоріш, доганяй їх!

   Побіг лакей, наївся там добре на долині, коло куче­ра, хліба, потім приходить сюди, до барина.

— А що, не видно коней?

— Ні, не видно!

   Так вони простояли днів зо два. Потім барин поси­лає лакея, чи не достане він десь хліба.

   От лакей і пішов, дивиться — їде мужик на поле по снопи. Потім він і каже тому дядькові, як став добі­гати:

— Барин послав мене за хлібом, так ми хочемо його провчити, як із дому хліб беруть; так я буду до тебе підбігати, так вроді хочу відняти у тебе хліба, а ти вилами на мене заміряйся, щоб як пан побаче, то скаже, що не можна до тебе приступити, відняти у тебе хліба.

От він до барина.

— А що, — каже, — як там? Не відняв хліба?

— Е, ні, — каже, — чуть і мене, — каже, — вилами не вбив!

 — Е, — каже, — якби я пішов, так я б, — каже, — зразу відняв у нього хліба.

Оце так вони простояли днів аж троє.

Вже пан насилу сидить у кареті і балакати уже сили не має.

   Ну, тоді вони вже порадилися: «Я прийду вроді знову шукати коней, а ти будеш навпротив мене вес­ти; так вроді ти, знаєш, десь догнав у селі там яко­мусь, і тоді поїдемо уже».

Так вони і зробили. Привели коні ото, запрягли їх і тоді поїхали.

   Приїжджають туди, куди вони думали їхати в гос­ті. Ось лакей раніше схватився з карети і сказав при­слугам, що от, їдучи ще дорогою, барин бажали поба­чити ваше господарство, і коні, і все що є. Тут вже барин язиком не поверне, а прислуги захватали і носять його по двору, показують йому, що там є них, які коні, скот.

   Потім як завели вже його у кімнати, так він там уже і їсти нічого не міг, так переголодував. Потім по­їхали вже додому.

   Так тоді вже барин сяде у вікна і жодну прислугу не пропусте, щоб куди-небудь відлучився хоч на одну годину без хліба, і кричить:

— Ей ти, хліба взяв на дорогу?

Так привчили барина кучер і лакей, як хліб брати в дорогу.

повернутися до: Українські народні казки⇒