Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Як миші плуга з’їли

Як миші плуга з’їли

   Жив собі якось один хлібороб. Такий зроду невдачливий був, що все пливло йому із рук, а в ру­ки — нічого. Посіє жито на своєму клаптику землі, а його засуха спалить або град вимолотить, поїде ора­ти — плуга поламає, купить порося — воно, дивись, і здохне.

   А був у цього хлібороба старший брат — багач на все село. Задумав він женити свого сина, кличе на ве­сілля і вбогого брата.

   Позичила жінка в сусідів борошна, спекла калачі. Узяв бідний калачі в хустину, жінка — останню кур­ку під пахву, і подибали.

   Ото йдуть вони, йдуть, а спека така, аж дере в горлі. Підійшли до криниці. Поклав чоловік ву­злика збоку на траву, а сам нахилився напитися води.

   Коли це де не взявся рудий псище, схопив вузлика і втік. Кинувся бідолаха за собакою, та де там! Шукай вітра в полі.

— Що нам тепер робити? — Забідкався нещас­ний. — Піти на весілля з порожніми руками — засмі­ють нас люди!

— Не журися, чоловіче, — каже йому жінка. — Пі­демо через кухню, розповімо братові всю правду — тоді все буде гаразд.

   Вони так і вчинили. Брат не прогнівався на них, за­просив до столу. Але бачать, що він увесь час тільки біля багачів надскакує, на бідноту не дає уваги.

   Багачі їдять і п'ють, аж очі на лоб лізуть, а бідолах ліктями по кутках розпихають. Далі стали один пе­ред одним багатством нахвалятися.

— Маю тепер, — каже підпивший війт, — двадцять дійних корів. Та таких корівок, кажу вам, що у всьо­му світі пошукати! Ото їх доїть наймичка, а до дійни­ці — що там молоко! — готове масло крапає. Святу правду кажу, ґазди ґречні.

— Еге, — підбріхує і другий багачисько, — а в мене цього року ще й не таке було. Заколов я на Різдво свиню. І що собі гадаєте. М'яса, бігме, ні крихітки, саме сало та смалець…

Багачі підтакують та масні пальці облизують.

   Слухав бідний хлібороб багацьку похвальбу і не витерпів: почав свою ранішню пригоду за столом опо­відати.

А багачі регочуть, аж мало не луснуть.

— Де ж у тебе, у злидня такого, калачі взялися, га-га-га!

   Бачить бідний, тут багацький верх, плюнув спере­сердя і подався геть.

   Придибав додому. Дивиться, а на подвір'ї вітер ста­ру повітку перекинув. Тільки один-однісінький трух­лявий стовп, як на сміх, стирчить.

   Розсердився бідний чоловік, схопив дрючок і з усієї сили вдарив по стовпові. А з нього як посипляться золоті червінці та срібні дукати! Що за чудасія? Бід­няк лише за голову вхопився. Згадав, що люди на селі подейкували, буцімто його прадід опришкував із Довбушем. Оце, мабуть, він і заховав відібрані в багатіїв скарби.

   Зібрав бідний чоловік золото-срібло у торбину і ні­кому — нічичирк.

   Купив невдовзі кілька моргів поля, худібку при­дбав, одежину справив, хату збудував. Зажив молод­ший брат по-людськи. Дивуються сусіди, а багачів від заздрощів аж трясця хапає…

   От вирішив чоловік справити новосілля. Зібралося до нього майже півсела: і бідні, і багаті. Кожному, бач, кортить поїсти на дурницю. Отоді-то хазяїн і каже:

— Недавно оце трапилась зі мною пригода. Послу­хайте лише, дорогенькі гості. Десь так восени затяг­нув я плуга до стодоли, змазав його салом, аби не поіржавів, та й прикрив соломою. Весною кинувся до плуга, а з нього тільки дерев'яні ручки залишилися… Міркую, що за диво? Почав я придивлятися. Еге-ге! То кляті миші винюхали на залізі сало та разом з ним за зиму самого плуга з'їли!.. Чуєте, люди, яка на­пасть?

— Правда ваша, ґаздо, — озвався на це війт. — То­рік у мене миші отак само січкарню — на дрібний мак посікли!

А багачі й собі головами кивають.

Тоді хазяїн розсміявся, аж вікна задзвеніли:

— Ви чуєте, люди, яка багацька правда!

   Побачили багачі, що непереливки, та й посунули із хати всі до одного.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒  

Додати коментар