Як пан дістав копняка
Як пан дістав копняка
Жили на світі дід та баба. В них не було дітей і, як прийшла старість, їм стало дуже сумно.
— Хоч би мали якогось маленького, як мізинчик, хлопчика, то було би добре. А так, яка радість, що жили на світі? — скаржилася баба.
Раптом вона почула:
— Мамо я тут…
Баба нахилилася і побачила маленького, як мізинець, хлопчика. Взяла його, поклала на лаву.
— Ти будеш нашим сином? — не вірила вона.
— Буду, мамо, — відповів їй хлопчик.
Старі дуже втішилися. Дід брав сина в поле, а щоб малий десь не загубився, то клав його собі до кишені.
Одного дня дід орав у полі. Він так поспішав, що не мав часу навіть чоло витерти. Коли сів обідати, то хлопчик виліз із кишені й побіг бур'янами. Дід його шукав, але не знайшов.
Хлопчика-мізинчика побачив один знахар. Схопив його в бур'яні і поніс додому.
— Будеш у мене, — сказав знахар. — Я маю зробити з тебе чоловіка.
Знахар годував його якимось корінням. Хлопчик ріс, як із води, і став таким сильним, що виривав дерева.
Минуло кілька років. Знахар каже:
— Іди собі, легіню, додому, бо тато й мама вже старенькі й не можуть без тебе.
І парубок повернувся до рідних. Баба дивиться на нього, дід кліпає очима, але не впізнають:
— Наш син був малесенький, а ти є великий. Ти не є наш син.
Леґінь почухав потилицю й подався до пана проситися на службу.
— Скільки тобі платити за роботу? — спитав його пан.
— Ніскільки. Буду служити доти, поки не скажеш — гов! Тоді я тобі, пане, дам одного копняка. Не треба буде гроші платити за службу.
Пан подумав, що то не так страшно — одержати одного копняка, і погодився. Парубок став на службу. Служить, служить…
Якось пан сказав:
— Завтра підеш разом з іншими наймитами у ліс дрова рубати.
Наймити вранці повставали, будять парубка, а він не встає.
— Ви йдіть, — каже, — а я ще посплю. Я вас наздожену.
Перед самим полуднем леґінь устав і пішов у ліс. Став на краю лісу, намикав дерев і накидав їх на дорогу. Наймити поверталися і доки з бідою повідсували ті дерева, то й півні запіяли. Поскаржилися панові:
— Новий наймит завалив дорогу. Він буде завжди шкодити.
Пан розсердився і закричав на парубка:
— Іди собі зі служби! Мені таких не треба! Що маю платити?
— Не ти маєш платити, а я…
І леґінь дав панові такого копняка, що той два дні летів і ніхто не знає, де упав.
Дід і баба тим часом померли, а парубок подався у світ — шукати іншого пана…