Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 3161 0352
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Як пан по-німецькому балакав

Як пан по-німецькому балакав

   Одна удова, проста жінка, віддала дочку за поганенького панка. От раз той зять і поїхав до тещі в гості. Та й каже своєму наймитові:

— Я балакатиму до тещі не по-нашому. А як вона спитає в тебе, чого я так балакаю, то ти скажи, що я вже забув по-своєму балакати, а тільки по-німецькому вмію. А як я що скажу по-німецькому, так ти їй по-нашому переказуй.

— Добре! — каже той.

   От приїхали. Теща рада, що зять приїхав, ві­тається до нього, а він:

— Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Вона злякалася та й питає парубка:

— Що це йому таке сталося, що річ йому одібрало!

— Та то він уже забув по-своєму балакати, а навчився по-німецькому, — каже парубок.

От теща почала про дочку розпитувати та про онуків, він усе:

— Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Так їй аж страшно його стало.

От тоді питає вона зятя:

— Може, обідати вже будете?

А він:

— Вухри-мохри! Вухри-мохри!

А наймит перекладає:

— То він каже, що не хоче обідати.

   Пан сердиться, що наймит так каже, та аж кричить: «Вухри-мохри», бо їсти страшенно хоче.

А наймит:

— Ідіть, паніматко, від нього, а то бачите — аж сердиться, що ви з обідом докучаєте.

   Теща з наймитом пообідала, а зять зостався не ївши. От увечері знов теща питає зятя, чи не вечерятиме.

А він:

— Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Наймит каже:

— Не хоче вечеряти, каже, щоб дали тільки шматок хліба та кварту води.

   Так теща дала йому шматок хліба та кварту води, а сама повечеряла з наймитом.

   Зять уже так сердиться на наймита, а так не хоче по-своєму балакати.

   От уранці лагодиться вже він їхати. Теща й того й сього несе на віз дочці та ону­кам на гостинець.

А він радий, що такого багато, та:

— Вухри-мохри! Вухри-мохри!

А наймит:

— Не несіть нічого! Пан не хоче брати, каже, щоб забрали геть.

То теща й позабирала усе назад.

От як виїхали за слободу, пан почав наймита лаяти і каже:

— Я через тебе голодний сидів і додому ні­чого не везу. Коли так, чого ж я сюди й при­їздив?

А наймит каже:

— А хіба ж я знаю по-німецькому! Я ж ду­мав, що як слід переказую.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒  

Додати коментар