Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Як вільха коня купувала

Як вільха коня купувала

   Жили собі чоловік та жінка, і були вони дуже бідні. Не було у них ні хати, ні повітчини, нічого. От жінка все й гризе голову чоловікові, все й гризе:

— Давай-таки, чоловіче, хоч яку-небудь хату збудуємо. Сяк-так та й буде в нас своя хата.

   Пішов чоловік на заробітки, приніс трохи грошей, почали вони будувати хату. Хоч воно й на хату не було похоже, а все ж таки в своїй жили.

Тепер жінка знову починає чоловікові голову гризти:

— Збудуй, чоловіче, хоч яку-небудь повітчину, щоб таки й ми були похожі на господарів. Постав хоч сохи та напни верх, може, нам доля таки що-небудь пошле.

— Придумай ще що! — каже чоловік.

— Не одному-таки доля посилала! Ну, а може, нам і пошле, — каже жінка.

   Сяк-так та й нап'яв чоловік повітчину. Покликав жінку та й каже:

— Ну що ж, повітка як повітка. Нехай тепер тобі доля посилає, що вона тобі пошле!

— Ну, та вже чи пошле, чи ні, а повітчина є, — каже жінка.

   Так вони побалакали та й пішли в хату вечеряти. На другий день встала жінка раненько та й побігла в повітчину подивитися, чи нічого доля їм не послала. Туди, — аж там стоїть конячка.

— А що, не казала я тобі, що доля щось пошле нам?

— Балакай, дурна! Яка там доля?! Голодна чиясь конячка ходила та й зайшла в повітчину, думала, що жолоб там стоїть та поживиться чим.

— Ну, вже чия не є, а нам доля послала. Поведи її зараз на ярмарок.

   Взяв чоловік ту конячку, взяв хліба собі в торбу та й повів її на ярмарок.

Іде та й іде, іде та й іде та й дійшов до лісу.

— Куди ж його тут, — каже. — Чи піти лісом, а чи другу дорогу пошукати? Е, що там не буде — піду лісом.

   От іде він лісом. Слухає, аж вільха рипить. «А, — думає собі чоловік, — це вона конячку купити хоче». А вільха все:

— Ри-и-ип-рип! Ри-и-ип-рип!

— Купуєш?

— Ри-и-ип-рип!

— Двадцять п'ять?

— Ри-и-ип-рип!

— Почекати?

— Ри-и-ип-рип!

— До неділі? Ну, добре, — каже чоловік. — Тоді я її прив'яжу отут коло ясенка, а в неділю прийду за грішми.

   Покинув він ту конячку в лісі, а сам приходить додому і без конячки, і без грошей.

От жінка як побачила, що він іде сам:

— Бач, таки й послала нам доля! Продав конячку та й будуть гроші такі, як і в других людей. Ну що, продав?

— Продав.

— А ярмарок великий?

— Та я його і не бачив.

— Оце гарно! А де ж ти конячку продавав? А за скільки?

— Та ну, от уже і напала! Продав я її в лісі на борг.

— Тьфу на тебе, дурний чоловіче! Та де ж таки видано, щоб конячку на борг продавати?!

— У неділю піду за грішми.

— Ну кому ж ти хоч продав?

— Та я ж таки тобі кажу — в лісі. Іду ото я лісом, аж слухаю — вільха. «Ри-и-ип-рип!» — Питає мене, чи продаю. Ну, от я сторгувався та й продав її. Тільки вона попросила почекати до неділі.

   От дочекались вони неділі. Встає чоловік рано та й іде до вільхи получати гроші. Прийшов, а вільха знову:

— Ри-и-ип-рип!

— Що? Нема?

— Ри-и-ип-рип!

— Почекати?

— Рп-и-ип-рип!

— До неділі?

   Пішов чоловік знову ні з чим додому. Приходе додому, жінка йому каже:

— Оце,— каже,— тільки ти мені в неділю не принесеш грошей, так я тобі й очі повидираю!

   От дочекав чоловік неділі та й пішов знову до вільхи правити гроші. Приходить, а вільха тільки:

— Ри-и-ип-рип!

— Що? Нема?!

— Ри-и-ип-рип!

— Почекати?

— Ри-и-ип-рип!

— До неділі? Е, ні! — каже чоловік. — Я й так довго чекав. Та я з тебе й шкуру здеру, як ти грошей не віддаси зараз.

Вирізав кийок та й давай вільху лупити.

— А що, віддаси?! А що, віддаси?! Я й так довго чекав! Пооббивав уже всю кору внизу, а далі як лусне по вершку, а відтіль щось як гупне!

   «Що за диво?» — думає чоловік. Оглянувся, коли бочечка лежить. Він туди, коли там повно червінців.

Взяв він ту бочечку, приніс додому та й каже жінці:

— Оце й так! Оце й заплатила! Оце й послала тобі доля…

 

повернутися до: Українські народні казки⇒  

Додати коментар