Як вовк забажав козенят

   Дика коза збудувала собі в лісі хатку і на­вела там собі діток. Коли виходила коза з дому пастись, так діткам наказувала, щоб вони ні­кому не відчиняли дверей. Пішла коза по лісу, напаслась досить, вернулась додому, підійшла до дверей і заспівала:

Діточки мої, козеняточка,

Одмикайтесь, одчиняйтесь;

Ваша матінка прийшла,

Молочка вам принесла!

   Козенята, почувши материн голос, миттю кинулись до дверей і відчинились. Коза уві­йшла, нагодувала діток молоком і знов побіг­ла пастись.

   Вовк підслухав, як вона співала, тільки га­разд не второпав, як коза причитувала. Трохи згодом вовк підійшов до козиної хатки і затяг пісню своїм невдалим вовчим голосом:

Козеняточка, мої хлоп'яточка,

Одсувайтесь, одчиняйтесь;

Ваша мати прийшла,

Молочка вам принесла!

Козенята пізнали, що не материн голос, і кажуть йому:

— Не відчиним, не матінчин голосок. У на­шої матусі тоненький голосок!

   Вовк відійшов від козиної хатки, сів за куща­ми, посидів трохи, поміркував і знов пішов до козенят. Підійшов до дверей і затяг тонким голосом:

Козеняточка, мої діточки,

Одмикайтесь, одчиняйтесь;

Ваша мати прийшла,

Молочка вам принесла!

   Козенята було сикнулись до дверей відчинять, а далі схаменулись, розшолопали, що він не так причитує і голос нерівний, трохи товщий. Тоді вони відмовили йому так:

— Не відчиним, не матінчин голосок. У нашої матінки голосок тонший, і вона не так співає.

   Вовк з досадою пішов від хатки. Відійшов геть за кущі неподалеко від козенят і сів там під­жидать, поки прийде коза, щоб підслухати, як вона буде співати і щоб собі перейнять її голос і причот.

Незабаром прийшла коза і заспівала:

Козеняточка, мої діточки,

Одмикайтесь, одчиняйтесь;

Ваша матінка прийшла,

Молочка вам принесла!

   Козенята пізнали свою матінку, відчинили їй і похвалились, що до них хтось приходив і хотів обманити їх. Коза нагодувала діток і наказала їм, щоб вони нікому не відчиняли, а щоб вони не помилились, розказала їм, як вона буде причитувати надалі. Коза переночу­вала дома, а на ранок чуть зоря подалась па­стись. Вовк, дождавшись ранку, став думати, як би ж його умудриться, щоб голос свій під­вести під козинячий, а далі почав пробувати свій голос. Завив раз — дуже товсто; завив другий раз — теж не підходе під козинячий голос. Він затяг третій раз самим тоншим го­лосом, а все ж таки під козинячий не підхо­див.

   Бігла мимо лисиця. Почула вовче завиван­ня і спинилась. Підійшла до нього поближче і питає:

— Чого ти, вовче, виєш, чи ти дуже проголодався?

— Та це я, сестричко, пробую свій голос; надибав козинячу хатку, та ніяк не доберусь до них, не відчиняють, кляті, дверей, пізнають по голосу, що не їх мати. Так я хочу підібрати ноту, щоб заспівати по-козинячи.

— Ні, вовче, так діло твоє не вигоре; коли хочеш посмакувати козинятинки, так попро­хай мене, я тебе научу.

— Научи, спасибі тобі, я тобі віддячу.

— А що ж ти мені даси?

— Та як доберусь до козенят, так і тобі од­ного дам.

— Ні, так я не згодна; коли там діло буде, а я зараз їсти хочу їсти хочу; ти принеси мені гуску, тоді научу, як голос поправити.

   Вовк погодився, побіг добувати гуску. Довгенько вовк никав понад річкою в очереті, все підкрадавсь до гусей і вже надвечір піймав одну гуску. Миттю примчав до лисиці, віддав їй подарунок і каже:

— Ну, тепер, сестричко, научи, як попра­вити голос.

— А от що, вовче: іди ти до коваля і попро­хай його, щоб він тобі насталив голос. Тоді ти будеш уміти співати по-козиному.

— А де ж я буду того коваля шукати?

— А он там край села кузня стоїть, туди і йди.

Вовк послухав лисиці, пішов до коваля. Пі­дійшов до кузні і каже:

— Чоловіче, настали мені голос, щоб я міг співати по-козиному.

— А що ж ти мені за це даси?

— Та я ж не знаю, що ти з мене візьмеш; грошей у звірів не буває, а подарунок який-небудь принесу тобі.

— А от що, вовче, принеси ти мені пару гу­сей, тоді я насталю голос; тільки щоб гуси були живі.

   Вовк помчався до річки і почав шастати по березі в очеретах. Забовтавсь бідняга по самі вуха, а таки піймав пару гусей, взяв їх обох за крила і повів до коваля. Вовка оскома брала на гусей, хотілось самому їх поїсти, та треба було добитися свого… Приніс гусей до коваля і каже.

— Ну, чоловіче, подарунок тобі уже приніс, скоріш стали мені голос.

— Добре, вовче, тепер можна взятися і за роботу. Ти, вовче, стань поближче до ковадла, висолоп подужче язик та заплющ очі, а я за­раз налагоджу, що треба.

Вовк підійшов до ковадла, висолопив язик, заплющив очі і стояв як укопаний. Коваль взяв мерщій самий більший молот та як то­рохнув вовка по лобі! Він, бідняга, і не ворух­нувсь. Коваль тоді зняв з вовка шкуру, відвіз на базар, продав за п'ять карбованців, а гусей за­лишив собі на заріз. А козенята зостались жи­ві, здорові.

повернутися до: Українські народні казки⇒