Як заєць шукав смерті
Як заєць шукав смерті
Було двоє старих зайців і мали вони три сини; два сини було мудрих, таких учених, а третій був дурний, але не такий дурний, як боязливий. Поженили вони тих старших синів обидвох, та й ті ґаздують, а той третій — боязливий — ще не жонатий. Аж уже хотять старі женити і того третього, боязливого. Кажуть йому йти сватати, а він боїться виходити з ями. Що вже його й сварять, й просять, а він таки ні. Таки боїться і не хоче виходити нікуди, каже:
— Буду не жонатий, та таки не піду.
Аж тих два брати старші кажуть:
— Чекайте, ми його поженим.
Вишукали йому молоду, аби він сватав — сову. Кажуть:
— То є мудрий птах і не боязливий, то може їм добре буде житися.
Отже і заєць і сова були дурні: одне другого не бачили, та й таки одружилися. Аж тут вже на тім весіллю, коли гості вже порозходилися, залишилися вони на самоті; а води нема, ані дров, і нема кому принести. Він боїться, а вона не видить у день. Зробилася межи ними гризота. Посилає одне другого — нема кому йти. Каже заєць:
— От халепа, навіщо мені було женитися? Як я був при татові й при мамі, мене ніхто не посилав ні дров рубати, ні води нести; тепер, — каже, — оженився та й іди до роботи. Але вже би і робив, але я боюся; як ти мене будеш ганяти щоднини, то я цього не витримаю.
Ну, і вона таки його гонить: «Іди за цим, за тим». А він боїться. От він їй каже:
— Я повішуся коли ти будеш мене так припахувати.
Як задумав, так робить. Взяв мотузку, пішов у ліс за хату, прив'язав мотузку до гілля, сам виліз на гілля та й прив'язався за ноги — за задні ноги — і гадав, що повіситься. Висить, висить, ніхто його не бачить, і він не кричить, гадає, що буде смерть швидше. Але видить він, що смерті не буде, та й уже голодний, починає він кричати — сам не може відв'язатися… Аж виходить жінка:
— З тобою що є?
— Як що? Як ти мене щоднини припахуєш, а я боюся, то я собі смерть мушу зробити.
Вона його звільнила від мотузки, зайшли до хати, він собі гадає, що вона його вже не буде гонити до роботи. А вона йому каже:
— Ти вішайся, не вішайся та робити мусиш, а як ні, то таки можеш повіситися.
Задумав він собі ще: «Ще буду пробувати зарізатись». Він лиш що ніж прикладе до шиї легенько, а то болить; каже:
— Я цього не зроблю; найлегше, — каже, — буде втопитися.
Він уже зібрався, іде собі в дорогу, шукає собі великої води, щоби скочив і не спливав навіть. Приходить до лісу, а в лісі сидить купа воронів; а він тих воронів побачив здалеку, коли боїться приступати, а тут і минути їх нема куди, бо лиш одна дорога вела через ліс, думає собі: «Як зблуджу з дороги, так уже не знайду її». Став він, подумав та й каже:
— Однако мені вже гинути, я однако вже йду топитися.
Так здалеку роздумав собі та й летить на них. Як надлетів межи ті ворони, як скричав, так ворони розлетілися по лісі. Так він став, подумав собі та й каже:
— Боже, та вони мене злякалися, як би так було далі то не треба було б боятися.
Йде він далі. Приходить до якогось маленького ставку та й хоче скакати в воду. А там щось у воді кричить, і він боїться приступити. А то земледухи собі співають у воді, а він гадає, що то його з'їсть там, та й боїться. Покинув він ту воду, шукає за другу, аж йому вже надоїло ходити, з лісу не може вийти і води не може знайти. То він уже аж злий.
— Доки вже я буду такий боязливий? Ще якби раз знайшов воду, то вже точно втоплюся.
Ходить він, ходить і дивиться, що вже і смеркається. Чує він, а то щось так кричить у лісі, що страх, і то не одно, але багато дуже їх кричить. Він йде правда на те, що кричить. Приходить ближче, а то став великий, а довкола ставу пообсідали жаби і кричать, що він не має куди доступити. Він довго не думаючи біжить на них…
Як прибіг на берег, вони його налякалися і всі поскакали у воду. А він собі тоді роздумав і каже:
— Я думав, що лиш я такий боязливий на світі, а тут ще є гірші, що бояться і мене навіть.
І він тоді подумав і повернувся додому та й уже більше не намагався покінчити життя самогубством і більше не боявся, а з жінкою совою – зажив щасливо і довго.
