Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Який розум розумніший

Який розум розумніший?

   В одному селі жили два сусіди: куратор і піп. Часто ходили один до одного й бесідували. Раз почали говорити про роджений і вчений розум. Котрий з них ліпший, розумніший.

   Куратор стояв на тому, що ліпше мати роджений розум, а піп на тому — що вчений. Та так посварилися, що аж погнівалися. І перестали ходити один до одного.

   Раз куратор прийшов до попа, вдарив собою у двері й, як двері розчинилися, зайойкав:

— Ой, пане превелебний…

Піп налякався:

— Що сталося, кураторику?!

— Ой… йой…

— Що є з вами?! Що сталося?!

— Псятко здохло. Моє дороге цуценя. Так його жаль, що не можу собі місця знайти…

— Та що, кураторику, для вас зробити?

— Знаєте, дітей не маю, а це псятко, як дитина. Хотів щоб його ви поховали.

— Не розумію, що хочете сказати?

— Дам вам двісті золотих, лиш учиніть для мене це діло.

— Ой, кураторику, що вам прийшло в голову? Похо­рони за псом — гріх від бога й ганьба перед людьми…

— Пане превелебний, люди не будуть знати. Народ розійдеться по роботі, по полю — ніхто й видіти не буде.

Піп довго відпирався, а потім згодився.

— Завтра у дві години церківник подзвонить, а ми скінчимо відправу…

Так і було.

   Проте в селі нічого не можна втаїти. Жінки почали перешіптуватись, а далі вирішили поскаржитися владиці – єпископу.

Зібралися й пішли до міста.

   Владика їх вислухав, перевірив діло й дуже розгнівався на свого церковнослужителя. Розіслав священикам оголо­шення, аби на неділю зійшлися там і там…

   А в суботу єпископ приїхав у село, зупинився в курато­ра, бо до попа-грішника не хотів і заходити.

   Сіли за стіл вечеряти. Куратор поставив доброго старо­го вина. Налив владиці один погарчик, далі другий, тре­тій…

Владика дістав добру дяку й розговорився з курато­ром…

— Як живете, пане куратор?

— Дякую, дуже красно. Живу добре, хвала богу, й хижа красна, й землиця родить, лиш мене одне дуже бо­лить…

— Що, пане куратор?

— Маю три барани… Прокляті, все б'ються межи собою.

— Та що чинити, аби не билися?

— Я думаю, що їх би треба похрестити. Дати їм ім'я. Одному «Церківник», другому «Піп», а третьому «Владика». То перестали би битися. Бо Церківник слухав би Попа, а Піп — Владику. Я заплатив би й чотириста золо­тих тому, хто похрестив би їх. Ваше преосвященство – зробіть для мене таку справу…

— Ой, пане куратор, люди дізнаються, буде ганьба…

Куратор налив знову повні погари старого вина й каже:

— Ваше преосвященство, ніхто не буде знати… Тепер ніч… Я прижену барани до хижі, й тут закінчите хрещен­ня…

   Владика простягнув руку, вхопив чотириста золотих… Єпископ похрестив баранів, і полягали спати.

А куратора сон не бере. Встав і пішов до попа. Постукав.

— Пан превелебний, відчиніть, то я, куратор.

— Ідіть геть, я з вами й говорити не хочу!

— Я щось придумав… Я ваше діло виправлю.

Піп відчинив двері й пустив куратора до хижі…

— Та як?

— Добре… Не бійтеся нічого… Чи маєте сімсот золотих?

— Маю!

— Тоді спіть спокійно… Я впорядкую діло.

   Рано до церкви зібрався народ. Спочатку скінчилася відправа, а потім грішного попа поставили на коліна, аби всі на нього дивилися.

Тоді владика став на казательницю й прорік:

— Возлюблені християни! Ми зійшлися сюди, щоб осудити негідний вчинок церковнослужителя, що поховав пса за двісті золотих. Він дуже согрішив перед богом й зганьбив усіх нас…

І тоді підняв руку куратор.

— Земний владико. Народна приповідка каже: кінь на чотирьох ногах ходить і підковзнеться. А смертний чоловік як би не підсковзнувся, коли він на двох. Так і наш піп. Я признаю, що він вчинив недобру справу… Я вичитав із газет, що один владика похрестив баранів… І далі лишився владикою…

   Владика аж поблід. Думав, що куратор на нього паль­цем покаже. Але куратор умовк. А єпископ добре все зрозумів, тому поспішив закінчити свою проповідь:

— Але я відпускаю грішнику його вину, хай чесна громада йому теж відпустить.

   І попи, котрі в собі думали, що таке може статися з кожним, загойкали:

— І ми відпускаємо!

Увечері куратор пішов до свого сусіда:

— Ну, пане священику тепер скажіть: роджений чи вчений розум ліпший?

— Рождений, кураторику, — признався піп і відраху­вав сусідові сімсот золотих.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒  

Додати коментар